Евтаназія та Право на Вибір. Етичний Імператив

Евтаназія. Право на Вибір

Анна Півторак Костюк

09.11.2025

Тема евтаназії завжди викликає змішані почуття — від тривоги до полегшення. Перші асоціації, які виникають у мене, пов’язані з гідністю, межами страждання та правом людини завершити подорож у спосіб, який зменшує біль. У світі, де смерть часто стає технологічно відтермінованою, рішення про припинення страждань набуває нового, етичного виміру.

Мій особистий погляд простий: евтаназія — це законний, необхідний механізм припинення нестерпного болю шляхом спричинення смерті, коли прогноз повністю безнадійний. У багатьох країнах вона вже легалізована, але прихована, пасивна її форма існує майже в кожній лікарні. Подовження життя, яке не приносить сенсу, часто не служить ні пацієнтові, ні його родині. Саме тому законодавче врегулювання є критично важливим — хоча б заради правового захисту медичного персоналу.

Глибший рівень цієї теми відкривається через розуміння різних форм евтаназії. Пасивна евтаназія — відмова від продовження штучного життя — та неагресивна евтаназія — відключення систем життєзабезпечення — це раціональні рішення, якщо шансів на відновлення немає. Страждання пацієнта та якість життя мають бути важливішими за медичний імператив продовжувати існування будь-якою ціною. У випадках, коли людина не може висловити свою волю, рішення повинні приймати найближчі родичі — ті, хто несе моральну відповідальність.

Набагато складнішим є питання агресивної евтаназії, особливо на тлі невиліковних душевних страждань. Психічний біль може бути таким самим нестерпним, як і фізичний. Але тут рішення має прийматися лише після багаторічної роботи з фахівцями та обов’язкової участі у програмах менторства й реабілітації. Якщо людина здатна допомагати іншим, вона може знайти нову місію — і отримати шанс повернути собі себе.

Культурна перспектива також включає такі поняття, як «вбивство з милосердя» та «допоміжне самогубство», особливо у військових умовах, коли мова йде про припинення жахливих мук тяжко пораненого бійця. 

Право на смерть — це теж право людини, але воно має бути реалізоване через структурований, підтримуючий процес, що дає можливість або піти гідно, або знову обрати життя.

З релігійної чи філософської точки зору "святість життя" не завжди втішає людину, яка переживає нестерпний біль. Самовизначення — фундаментальна свобода, і суспільство не має змушувати людину до відчайдушних, негуманних спроб припинити страждання самотужки. 

Але коли хтось просить про смерть, бо "завершив свою життєву місію", це слід переосмислити — це не пацієнт, а людина, здатна досягати цілей. А це означає: можна започаткувати нову місію.

З огляду на моє розуміння подорожі душі, добровільний вибір моменту смерті має великий метафізичний наслідок. Це може означати, що душа не завершила уроки в цьому житті і ризикує застрягти у Тонкому Світі, не бажаючи повертатися, але і не здатна злитись з Абсолютом. У наступному житті проблеми можуть повернутися в ще складнішій формі, або ж знадобиться допомога нащадків для можливості злиття з Вічною Енергією.

🖋️ "Право на смерть — це не заперечення життя, а пошук гідності там, де біль затьмарює все інше."

— Анна Півторак Костюк

#ЕтикаБуттяТаОстаннійВибір #ЕтикаБуття #ОстаннійВибір #Евтаназія #ЕтикаСмерті #ПравоНаСмерть #ПраваЛюдини #ЕтикаВибору #ГідністьДоКінця #АннаПівторак #АннаПівторакКостюк #MemoryOn #PivtorakStudio #Есе