Еміль Ізраїлович Январьов (Шлемберг)

Эмиль Израилевич Январёв (Шлемберг) — украинский русский поэт, педагог, журналист, общественный деятель. Член Союза писателей Украины, почётный гражданин г. Николаева, лауреат Всеукраинской премии имени Николая Ушакова  

Как трудно писать о себе...

Как трудно писать о себе,
Да так, чтоб не врать ни на йоту,
Выискивать в личной судьбе,
Что знать интересно народу.
Тут можно такого наплесть!
Смолчать, приукрасить, прибавить...
Но есть самоценная честь:
Бесстрашно – как было – оставить.
Как было! И помнить одно –
Негладко, а все-таки честно.
Не столько народу оно,
Как, может, тебе интересно.

Фейсбук сторінка, присвячена поету Емілю Январьову

Миколаївський обласний краєзнавчий музей

30 січня виповнилось 90 років від дня народження Еміля Ізраїловича Январьова (1931 - 2005) - видатного земляка, поета, члена Союза письменників, Почесного громадянина м. Миколаїв. Він є автором 14 книг віршів про рідний край і місто Миколаїв, про людей, які живуть в Україні. Автор сценаріїв документальних фільмів, телепередач, рубрик у місцевій пресі, драми, написаної за подіями на Миколаївщині.
Колекція МОКМ має велику збірку матеріалів, фотографій, друкованих, рукописних творів і особистих речей відомого українського поета. Музей зберігає відзнаки земляка: диплом лауреата літературної премії ім. М.Ушакова, грамоту від Президента України Л. Кучми, адрес від міського голови, свідоцтво “Городянин року” в 1997, посвідчення “Почесного громадянина Миколаєва” (1999 р.)

Спогади голови Миколаївської обласної організації Національного спілки письменників України Віри Марущак.

Пошепки про найсокровенніше…
Письменникові Емілю Январьову 30 січня виповнилось би 90 років. Він корінний мешканець кораблебудівного Миколаєва. Тут він народився, тут здобув середню та вищу освіти. (Закінчив Миколаївський педагогічний інститут, та заочно Літературний інститут імені Горького).Тривалий час працював вчителем мови і літератури. Художньою творчістю, здається, займався завжди. Одна за одною виходили його поетичні збірки: «Переправа», «Настоящее время», «Действующие лица», «Открытый урок», «Корабельные баллады», «Школа взрослых», «Почерк», «Мера сил», «Эхо на площади», «Новый адрес», «Ольвийский причал», «Стихи мои младше меня», «Стечение обстоятельств». У співдружності з поетом М. Владимовим написав драму «Це було в Миколаєві».
За поетичну збірку «Документ», Январьову була присуджена Всеукраїнська літературна премія ім. М.Ушакова.

Він один із авторів Миколаївського літературно-художнього альманаху «Письмена». Також був ведучим рубрики «Журнальний столик» у міській газеті «Вечірній Миколаїв».

Згодом, - ведучим популярної телевізійної передачі «Поле зору», що пропагувала культурні цінності рідного краю, досягнення українського і світового мистецтва.

Його усне поетичне слово любили слухати і студенти, і школярі, і суднобудівники та інші категорії шанувальників добротного поетичного слова. Серед яких були і члени літературної студії «Рефлектор», якою він керував протягом багатьох років.

Я познайомилася з Емілем Январьовим в обласній молодіжній газеті. Наші довірливі розмови про поезію, літературу запам’ятала на все життя. Він читав вірші і мене брала в полон його добротна оригінальна метафорична поезія. В кожному рядку, кожній строфі відчувалася новаторська формотворчість. Лише талановитий поет і людина з низьким порогом чутливості могла так бачити і відчувати світ, постійно знаходячи для нього все нові й нові літературні форми.

Под весенним бурлящим дождем
я шептал монолитному небу,
что забыл, для чего я рожден,
на какую такую потребу.
И хотя лопотали листвой
освеженно дубы и березы,
ликовал за моею спиной
неразгаданный заговор прозы.

Читаючи його вірші відчуваєш як прив’язуєшся до цих опуклих рядків, що майже кожен з них хочеться залишити собі назавжди. Це ще одна виразна якість непересічного поетичного таланту. Мене дивувала здатність поета бачити образно, на перший погляд, буденну тему. Тему, яка близька жителям корабельного міста.

Итак, отчалил сухогруз
От заводского пирса.
Он вдруг прозрел. Вошел во вкус.
От наших рук отбился.
Простора местного ему
Теперь, конечно, мало.
Скользит он медленно в дыму
Рассветного тумана.
А там морей турбинный гул,
Соленых вод лавина.
И обрывается Ингул,
Как будто пуповина.

Тематичне розгалуження його поезії свідчить про розмаїття інтересів і про добрий письменницький досвід. Хочеться сховати томик поезії Еміля Январьова у сумочку і час від часу перечитувати і знову переживати почуття множачи їх новими.
…І раптом знаходжу вірш про Довженка. Постать, особистість яка завжди проявляється на фоні України. І приватне відчуття геніального режисера і письменника поетом сприймається на грані духовного відкриття.

Довженко землю понимал,
И на плечах интеллигентных
Довженко землю поднимал
До эпоса и до легенды.
Такую веру он вселял,
Мне говорил артист Масоха,
Что превращалась вдруг массовка
В заправский митинг у селян.

Будь-якому справжньому шанувальнику поезії неможливо не пройнятися довірою, не захопитися виразністю стилю та самобутності складових поезії Еміля Январьова. – Ото вже насправді «пошепки про найсокровенніше». Безумовно та майстровито.

Еміль Январьов так писав про себе: 

"Я родился в 1931 году в Николаеве и с малолетства купался в Ингуле и Южном Буге, не подозревая даже, что названия родных рек будут когда-нибудь мной зарифмованы. Детство мое озвучено грохотом эшелонных колес: нас, детей, увозили на восток, спасали от фашистской пули. Так в мою биографию вошла Средняя Азия с ее звенящими арыками и гигантскими дынями.       

Школу я закончил в освобожденном Николаеве, воздух еще попахивал копотью и розами: на месте сгоревших домов тогда разбивали скверы.
Потом — Литературный институт (семинар Ярослава Смелякова), учительство в вечерней школе, первая книжка в «Советском писателе» — «Переправа» (1967). С той поры в разных издательствах вышло десять поэтических сборников.
Новое время, что началось в 85-м году, дало мне (и разве только мне?) очень много и радостей, и надежд, и тревог... Но об этом еще надо — стихами."