Русский
Михаил

Фрумгарц Михаил Иосифович

Фотограф

Основная информация
Михаил
  • Род деятельности

    Фотограф

  • Дата рождения

    10 февраля 1921

  • Дата смерти

    05 августа 1989 (68 лет)

Биография

Михаил (Хаим) Иосифович Фрумгарц родился 10 февраля 1921 года в Запорожье. С 1939 работал чертежником на Авиаремонтном заводе им. Баранова (ныне АО «Мотор Сич»). Потом, правда, уходил в Театр Заньковецкой бутафором, но, когда началась Великая Отечественная война, рабочих рук стало не хватать, и Фрумгарц вновь оказался на заводе. Работал чертеж­ником, слесарем. С заводом эвакуировался в Омск (1941). В Омске посещал занятия в студии Алексея Николаевича Либерова, писал неплохие акварели. И потихоньку фотографировал – как говорится, для себя. 

undefined

С 1946 года работал в фотолаборатории завода. Однажды заболел заводской фотограф. Все зна­ли, что Миша Фрумгарц увлекается фотосъемкой, вот и попросили подменить. Так наконец­ то фотография стала главным делом его жизни. Как это часто бывает – случай помог.

В 1957 году омские фотолюбители организова­ли первую фотовыставку во Дворце культуры завода имени П. И. Баранова, а потом и городской фото­клуб, и детскую фотостудию, которой стал руково­дить Фрумгарц. Он к тем порам уже сотрудничал с газетой «Омская правда», был фотокором ТАСС по Омской области, но всё это внештатно. Рабо­тать же продолжал на заводе, в 1966 году перешел в институт «ГипроНИИ авиапром», в 1968 году – в Городской отдел по строительству и архитектуре. И, наконец, в 1970-х осел в мастерских Художественного фонда, вступил в Союз журналистов. 

В 1966-1981 гг. работал в институте «ГипроНИИавиапром», в городском отделе по строительству и архитектуре, в Омских художественно-производственных мастерских Художественного фонда РСФСР. Творческое направление: жанр, портрет, пейзаж. Участвовал в областных, всесоюзных и международных фотовыставках. Автор шести персональных выставок. Иллюстрировал десятки омских книг. Фотоработы хранятся в частных коллекциях, в городском музее «Искусство Омска». Член Союза журналистов СССР.

Он ездил с художниками на пленэры, на большие выставки, снимал различные события в их жизни. Вроде бы, не подготавливая кадр, он умел запе­чатлеть человека так, что тот выглядел и естественно, и в то же время красиво. Наверное, потому что он лю­бил тех, кого снимал. По крайней мере, они были ему интересны. А еще он любил снимать город. Как оказалось впоследствии старый Омск сохранился только на фото­графиях Михаила Иосифовича.

Фрумгарца как­ то спросили: что нужно для того, чтобы стать хорошим фотографом? Михаил Иосифович ответил: «Нужно не жалеть пленки и любить то, что ты снимаешь»

М.И.Фрумгарц скоропостижно скончался 5 августа 1998 г. от острого нарушения мозгового кровообращения. Похоронен в Омске на Ново-еврейском кладбище.

Семья, Связи

Жена - Элли Львовна Фрумгарц;

undefined

Сын - Марк Михайлович Фрумгарц. 

undefined

Внук - Анатолий Фрумгарц. Редактор Интернет­группы ГТРК «Иртыш».

Творчество, работа

Запорожець Михайло Фрумгарц –фотолітописець міста Омська

Двадцяті роки ХХ століття в країні – особливі: вони показували основні тенденції змін після революції 1917 року і громадянської війни. Всі перетворення йшли на очах Михайла Йосиповича Фрумгарца, який народився в Запоріжжі 10 лютого 1921 року. Шкільні роки припали на будівництво Дніпрогесу таметалургійногокомплексу заводів. Усюди відчувався ентузіазм людей, які будували нове життя. Зростає Михайло, а разом з ним і рідне Запоріжжя також змінюється – стає великим індустріальним містом, причому казково швидко. Широкі проспекти, сквери, бульвари, що тонули в густій зелені дерев, безліч квітів – все це робило Запоріжжя містом-садом, яке нічим не нагадувало колишній Олександрівськ. На початку 1939 року місто стає обласним центром з населенням понад 300 тис. чоловік. А освічений юнак Михайло вже працює креслярем на заводі імені П.Баранова. Завод виготовляє мотори – в кінці тридцятих ценовий мотор – М-88 (Олександр Микулін, творець двигуна М-34, одного з епохальних проєктівв історії вітчизняної авіації, скаже про П.Баранова: «Шлях моєму моторові відкрив покійний Баранов»). Здавалось, що щасливе життя попереду –Михайло молодий, гарний, сповнений сил, віри, кохання, має сильне захоплення вже з дитинства –фотографування. Але випробування вже наступного мотору – М-89 –проходило під німецьким бомбардуванням в липні 1941 року. 

12 серпня 1941 року на завод надійшов наказ наркома авіапромисловості про початок евакуації. Для бази обирається Омськ – адміністративний центр Омської області з населенням 289 тис. чоловік, куди йприбули 1056 платформ і вагонів з обладнанням із Запоріжжя та 12 тисяч працівників ічленів їхніх родин. Разом з усіма приїхав до Омська й Михайло Фрумгарц, який тоді ще не здогадувався, що стане це старовинне місто (засноване 1716 року) його другою батьківщиною. Працює молодий Михайло спочатку креслярем, потім фотолаборантом на рідному заводі. Переживає разом з усіма важкі воєнні роки: мешкає, як й усі, у насипних бараках, опалює помешкання торфом, вугіллям, дровами – що вдається знайти. Проблема з харчами, тому для розв’язання питання з продовольством виконком міськради дозволяє засівати вільні площі парків таскверів картоплею та овочами. Разом з усіма Михайло в державний фонд оборони здає гроші, цінності, теплі речі. На ці кошти – кошти колгоспників та робітників, студентів та службовців – будувались танки, літаки, бронепоїзди. Під час війни в Омську працюють кінотеатри, театри, клуби, музеї. Михайло міг насолоджуватися грою акторів евакуйованих театрів – ім.Вахтангова, «Ромен». Влітку гуляв міськими парками та відвідувавав пляжі, взимку ходив до новорічних ялинок та в кінотеатри – останній кіносеанс в місті розпочинався о 23 годині. Разом з усіма переживав патріотичний підйом населення, який виражався у підвищенні продуктивності праці. Так, виробничі норми виконувались на заводі на 200–500 %. Після закінчення робочої зміни люди йшли на станцію розвантажувати ешелони, допомагали перевозити та встановлювати обладнання, будувати корпуси майбутніх цехів.

Жили евакуйовані дуже скупчено: у заводських будинках на одну людину становило до 1 м2 житлової площі. Багато хто спав у цехах, на робочу місці. Скупчення людей, антисанітарні умови призводили до хвороб. Тому жорстко контролювалась робота міських бань, санпропускників. Проте люди жили, працювали, вкладалисили на трудовому фронті. Нарешті довгоочікувана Перемога! Запорізький завод повертається до рідного міста, але сам Михайло обирає інший шлях – він залишається в Омську, змінює свій технічний фах на творчу роботу – стає заводським фотографом. Саме на заводі розпочалось серйозне заняття фотографією. Його перші світлини, надруковані в заводській багатотиражці, розповідали про благоустрій території навколо рідного заводу імені Баранова. З цим районом пов’язані у Михайла Йосиповича дорогі спомини. Тому так багато в його архіві світлин, які відображають парк культури та відпочинку, бульвари та житлові будинки на вулиці Богдана Хмельницького. Саме це поклало початок ліричному літопису омських вулиць. З того часу життя міста – невід’ємна частина творчого життя Фрумгарца – фотографа. А для творчості відкриваються нові обрії, нові можливості, адже місто Омськ стає самостійним адміністративно-господарським центром з власним особливим бюджетом та віднесене докатегорії міст республіканського підпорядкування РСФСР (1947–1958). Після війни починається масове озелення міста, і на всесоюзному конкурсі озелення Омськ отримує статус міста-саду. Старожили Омська пам’ятають, що проспектом Маркса ходив трамвай. Пізніше на місці трамвайних колій була влаштована клумба з «мільйоном яскраво-червоних троянд», яка тягнулась відзалізничного вокзалу до площі Леніна. По вулиці Гагаріна ходив унікальний трамвай – службовий вантажний вагон з платформою. Це той самий трамвай, що возив вугілл та ТЕЦ-1, оскільки пасажирського руху у 1947–1953 роки на вулиці не було. Комсольський міст ще відсутній, а трамвайний міст вже зруйнований. Михайло Йосипович всі зміни ретельно зберігає на своїх світлинах: закриті трамвайні лінії, вулиця МОПРа, к/ст (кінцева станція) «Сад Куйбишева», роз’їзди тощо. Потім ці світлини будуть називатися так – «унікальні фотографії першого кільця і першої лінії омського трамвая». Він ще не здогадується, що стане відомим омським фотохудожником, фотолітописцем міського ландшафту та культурного життя міста. А з часом із заводу переходить працювати фотокореспондентом місцевої газети «Омська правда», а незабаром –фотокореспондентом ТАРС в Омській області. Його світлини друкуються в багатьох всесоюзних журналах та газетах, тайчисленні омські видання, збірники та альманахи також послуговуються творчістю фотомайстра. Працює Михайло Йосипович в традиційних напрямках – жанр, портрет, пейзаж. Майже п’ятнадцять років свого життя, з кінця п’ятдесятих і всі шістдесяті роки, присвятив Фрумгарц викладацькій роботі – був керівником дитячого фотогуртка Палацу культури завода ім.Баранова. Одночасно для майстра настає період участі в обласних фотовиставках –1959, 1962, 1968, 1970 років. Його роботи вперше представлені і на всесоюзній виставці 1967 року, а потім ще на двох – у 1976, 1977роках. Кілька разів змінює місце роботи – інститут «ГіпроНІІавіапром» (1966–1968), міський відділ будівництва та архітектури (1969–1979), художньо-виробничі майстерні Художнього фонду РСФСР (1979–1981). І на будь-якій посаді завжди цікавився старовинними знімками. Закономірним був прихід Михайла Йосиповача у 1968 році вміський відділ аріхтектури. Захоплення стало роботою, обов’язком – щаслива можливість для творчості! І ось перед нами кадри, які вже стали історією: будівництво річкового вокзалу, мостів через Іртиш та Омь, цирка, палаців культури, плавальних басейнів, адмінстративних споруд та житлових кварталів. Більша частина цих світлин увійшла до альбомів, у монографії, проспекти та буклети, ставши виразним ілюстративним матеріалом з історії Омська. А ще, працюючи у міському відділі будівництва та архітектури, він знайшов в архіві альбом з видами міста, які були зроблені для виробничих потреб у 1930-х роках. Альбом хотіли знищити. Але Михайло Фрумгарц випросив його для себе, а зараз його син унікальні довоєнні світлини оцифровує і викладає в мережі. Усі фотографії в альбомі пронумеровані, до альбома додається карта, на якій відзначені місце зйомки і з якого боку. Але автор знімків не вказаний, а Михайлу Йосиповичу встановити авторство не вдалося. Знімки збереглися чудово. Але тільки краєзнавець може тепер встановити місцевість, адже риси сучасного міста ще тільки намічаються. Наприклад, на знімках між неказистими дерев’яними хатинками вже проступають чіткі лінії Люблинського проспекту. А ось доріг не було. Вулиці Герцена та Червоний шлях замощені кругляком та виглядають як аристократи на фоні колій з бруду таям на інших вулицях. Тут же – новенькі труби заводів, що будуються, і вже напізруйнована церква на Бутирському кладовищі. Вже після смерті майстра буде влаштована вулична виставка «Омськ в моєму серці: на шляху до 300-річчя». Глядачі могли подивитися на безліч цікавих історичних речей –на автівки та одяг того часу; на омські ворота на розі вулиць Партизанська та Музейна, розібрані 1936 року; дерев’яні хатинки в центрі міста (вежа назадньому плані – обриси сучасної міськради); на фоні старих купецьких дахів Люблинського – будівні крани й труби нових заводі – індустралізація, як вона є, та багато іншого, що складає історію міста. А поки настає час і для персональних виставок фотомайстра –1972, 1981, 1987, 1991, 1993, 1994 роках. Омськ зростає, прикрашується, кількість населення впевнено крокує до мільйона, створюються нові промислові об’єднання, здаються в експлуатацію басейни, готельні комлекси, з’являються нові місцеві газети, місто вже здобуло славу міста-саду. І всюди на своїх світлинах увічнює Михайло Йосипович омську історію змін. З 1972 року фотолітописець Фрумгарц – член Спілки журналістів. Омичі простежують чудові перетворення рідного міста наобласних виставках – 1972, 1975, 1981 років, на яких представлені узначній кількості фотографії майстра Фрумгарца.  

1991 року проходить велика виставка «З музеєм пов’язані долі. М.Й.Фрумгарц. В. А. Черненко» в приміщенні Омського обласного музею мистецтвім. М. Врубеля. Об’єктив майстра відобразив великі переміни в обліку Омська, його оновлення, пов’язане з бурхливим будівництвом після війни. Для людей немолодих ці світлини – хвилююча зустріч з дорогими куточками міста, які викликають відчуття щемливої ніжності і які стали тепер такими невпізнаваними. Для молоді – радісне пізнання вулиць і будинків, які спочатку здаються незнайомими. І для кожного –з ахоплення неочікуваними контрастами і метаморфозами, що відбулися в Омську. Місто знімають багато професіоналів та аматорів. Але лише Фрумгарц, з його глибокою зацікавленістю життям міста, вмінням побачити значне впобутовому, залишається відданим вже давно улюбленій темі. Для нього, уродження Запоріжжя, Омськ – друга Батьківщина. Наблизився час, коли творча праця Михайла Йосиповича вийшла за рамки області та держави – він бере участь вже уміжнародних виставках (1991, 1992). Фрумгарц – видатний омський фотомайстер – створив документальний й художній літопис Омська. На усіх виставках глядач мав можливість бачити фотографії післявоєнних років та сучасності – саме воні унікальні за сюжетом. Більшу частину своєї творчої спадщини (більше 10 тис. негативів) майстер передав до Омського міського музею «Мистецтво Омська». У фонді особистих архівів музею зберігаються документи, публікації, особисті колекції видатних діячі культури й мистецтва Омська: малюнки та рукописні книги поета А.П.Кутілова (1940–1985); особистий архів керівника Омського російського народного хору, народного артиста СРСР Г.Н.Пантюкова; графіка В.Н.Белана; щоденник Н.А.Бабаєвої та інші найцікавіші документи. 

Ініціатор створення музею художньо-культурологічного типу – відомий мистецтвознавець, кандидат філософських наук Володимир Чирков. Саме ця людина знайшла визначальну ідею, яка стала підґрунтям концепції нового музею, – Genius Loci, «Дух місця». Це культурна мікромодель великого міста, яка пластично вирішується через образи міста. Міський музей «Мистецтво Омська» націлений на локальну культуру одного міста, і завдякі такій особливості музей віднесений до унікальних явищ в культурному житті Росії. Музей приділяє особливу увагу створенню колекцій творів, які відображають образи міста: Омськ історичний та сучасний, святковий та буденний, парадний та індустріальний, реальний та фантасмагоричний –яким уявляється у творах професійних та самодіяльних художників, в художній та репортаж-ній фотографії, у дитячій творчості. Додамо, що фонд фотографій й негативів складає більше 30 тис. одиниць зберігання, що відображають життя Омська з 1948 року, і третина цього фонду – творча спадщина Фрумгарца. З 2005 року музей проводить щорічну виставку-конкурс омських художників, фотохудожників, дизайнерів та аріхтекторів під назвою «Моє місто». 

П’ятого серпня 1998 року Михайло Йосипович Фрумгарц раптово помер від інсульту. Поховали його на Новоєврейському кладовищі Омська. Це кладовище має очевидні сліди неминучого російського впливу – ребра граней надгробків нагадують обриси православних храмів. Колись сам М.Й.Фрумгарц розповідав, що після закриття Козацького кладовища в Омську «ділові люди» крали пам’ятники з православних могил, збивали символіку та надписи та продавали євреям. Таке неподобство відбувалося в 1940–1950-х роках, коли козацьке кладовище занепало. Зі смертю Фрумгарца його слава тільки почала зростати. Так, 2002 року міський музей «Мистецтво Омська» разом з сином Марком Фрумгарцем влаштовує виставку «Михайло Фрумгарц: місто, люди, роки». 2011 року знову музей «Мистецтво Омська» до 90-річчя з дня народження Михайла Фрумгарца влаштував виставку «Місто, якого немає». Усі світлини були виконані з негативів майстра його сином, Марком Фрумгарцем. На знімках 1940–1980-х років омічі взнають і не взнають свій рідний Омськ: на місці землянок та дерев’яних рубаних будинків сьогодні – багатоповерхівки, а там, де вулицями бродили гуси та свійські тварини, прокладені асфальтовані дороги. Виставка, світлини Фрумгарца дають уявлення про те, як змінювалось місто, що омічі здобули,а що –втратили назавжди. Фотопортрети майстра увічнили також молодість людей мистецтва – омських художників Георгія Кичигіна, Андрія Машанова, актрису Валерію Прокоп, модельєра Галину Толмачову та багатьох інших діячів культури.

Виставка «Вибране» зібрала не тільки світлини Михайла Йосиповича, але і його сина Марка, нині також заслуженого майстра в цьому жанрі мистецтва. Коли Марко Михайлович відкривав виставку, то зазначив, що все за нього скажуть світлини. І дійсно, усі фото –це не постановка, світлини самі говорять за себе: скульптор Федір Бугаєнко наставляє перед весіллям свою доньку Тетяну у весільному вбранні; автор хітів Арно Бабаджанян зі значком «Омськ» на лацкані піджака; Арам Хачатурян в ранковому халаті; Михайло Ульянов з валянками наплечі; режисер Марк Захаров у модних штанях в «ялинку»; актор В’ячеслав Шалевич за чашкою з чаєм; оперний співак Єрмек Серкебаєв посеред хлібного поля; актор Микола Крючков під час перегляду футбольного матча. Такі моменти з життя найвідоміших людей ми тепер можемо побачити лише на світлинах Михайла Фрумгарца –відображені не просто обличчя людей або самі люди, відображені справжні емоції та події, які відбувалися тут, але не зараз. Усі світлини різні, але поєднує їх одне – емоції і рух, які фотографи зуміли спіймати.2013 року в Москві пройшла перша «Ніч мистецтва» під назвою «Звук єднає». Але вже наступного року все стало більш масштабним – додались нові види мистецтва та розширилась географія. Так, вже 2017 року у заходах взяли участь більше 2 тис. закладів. Акція перетворилася на всеросійську подію. Дивували глядачів Російський та Етнографічний музеї, Санкт-Петербурзький дім музики, живописні Царське Село та музей-заповідник Петергоф та багато інших майданчиків.2018 року «Ніч мистецтва» проходила у Санкт-Петербурзі підназвою «Мистецтво поруч». Глядачі мали змогу побачити чудові виставки - «Скарби живописного мистецтва», «Музика, застигла вкамені: нові надходження з історії архітектури». 

До 145-річчя театрального сезону Омського державного академічного театра драми організована виставка «У головній ролі –Омська драма», наякій представлені 130 видань з фондів Омської державної обласної наукової бібліотеки імені О.Пушкіна, а також влаштований відеокруіз «Є точка на глобусі». Але, головне, в «Ночі мистецтва» представлена творчість корифея омської фотографії М.Й.Фрумгарца – з фондів Омського міського музею «Мистецтво Омська». Марк Михайлович, як і колись батько, спочатку здобув технічну освіту, працювати за якою не дуже полюбляв. Лише фотографування стало його покликанням. Династію омських фотографів Фрумгарців продовжив і Анатолій, син Марка. Анатолій Фрумгарц веде особистий блоґ, де розмістив світлини Омська столітньої давнини. Небезпека полягає в тому, що відірватися відїхнього розгляду дуже важко – 90 унікальних фотографій буквально заворожують своїм історичним натуралізмом.

В родині сподіваються, що і маленький онук з часом обере собі фотографування за роботу для душі.Сучасний Омськ пишається своїми видатними людьми – серед яких художники: М.О. Врубель (1856–1910), К. П. Бєлов (1900–1988), народний художник Росії; А. І. Коненко (1954), художник-мікромініатюрист, занесений до книги рекордів Гіннеса та інші.  

В переліку таких людей Омська почесне місце займає й ім’я уродженця славного Запоріжжя Михайла Йосиповича Фрумгарца.

Автор Т. Г. Пішванова 

Фото
0d8fad53-ef3e-4c11-b221-461e750d5ce8.webp
fae17ed9-03d1-4008-aeb6-1fce383e4e57.webp
6a840445-ee86-40a1-9292-b9d08f1f7fba.webp
301313ac-bf96-44a9-9c18-d35ed8922f80.webp
a81210d2-3ef8-47e1-a57e-92c7c0a89f3c.webp
9c313d2a-9020-4560-9d81-643538a82c3d.webp
e843bb7e-2d86-4390-83c5-772f5c492d65.webp
66f5213f-30bb-45fd-96ae-8bcf2fa01d31.webp
720bfb0a-27b3-429a-bc4a-c4b4cb404688.webp
0cd766d0-ba6b-46e1-9890-e853a3fdaf58.webp
26eae7e1-9bdb-472b-a659-e6f05cea196f.webp
119b28d7-daa7-43f5-964a-1c64496e3185.webp
dde99a2f-1586-470a-82fb-32deaf76335e.webp
b91c08ec-c0bc-46d1-9971-4993d5ec8574.webp
85698d21-2eef-4f8e-8b70-be8cec345c95.webp
629817a7-c9a1-43d3-9923-dc9ec3c2e5c9.webp
967e04f7-fd2a-461b-a86f-c4edf1040293.jpeg
a3e651f3-3299-40a2-ace9-8319908c3b26.jpeg
c7ae7ecd-cba4-4999-9279-47b0b781e873.jpeg