Охрименко Катерина Геннадіївна

Те, кто присутствуют в нашей жизни во время войны, – уже всегда будут рядом 💬🤍

Вопреки желанию или в дополнение к нему | тут уж как карта ляжет | следует признать: текущие события – жесткий фильтр окружения.

Хотя… Черт с ним, с окружением, в глобальном смысле этого слова. Прямо сейчас в руках большинства из нас – магнит, распознающий те самые родственные души.

Сопротивление – бесполезно: свой человек притянет своего.

Все остальные, как ты этот магнит ни крути, – вне поля его действия.

Да и вообще. Сегодня, как никогда, отчетливо подсвечены все пробелы и ценности. И будь ты по натуре воздушное безе или наоборот – черствый сухарь | каким же ему еще быть |, – от себя не убежишь. 

В определенный момент каждый | ну практически | подсознательно не упустит возможность просканировать себя, чтобы понять: кто ему нужен в этой жизни и зачем. И да, в ходе войны этот момент у всех из нас будет своим | изматывающим, дарящим надежду, жестоким, пугающим, уютным |, но непременно – особенным.

Потому как вой сирен, гул от ракет, свист от пуль, хочешь ты этого или нет, заставят задуматься и оглянуться вокруг, чтобы осознать: кому не место в твоей судьбе, а кто – действительно в приоритете.

Высокая цена за внутренние трансформации, не так ли?! Но жить, идя день ото дня лишь избитой тропой, – уж слишком приторно и скучно.

Читали повесть «Волшебник Изумрудного города»?! То-то же.

В поисках сердца и того, что ему мило, без завернутых переплетений сюжета, увы и ах, не обойтись…

Чому бажання залишитися в Україні для багатьох дорівнює слову «шок» 🤔

Наразі ми, українська нація, живемо за часів, коли майже кожної хвилини необхідно приймати рішення. Зокрема мова йде про регіони, де активно розгортаються бойові дії впродовж останніх місяців чи навіть років.

Планування?!

Цей термін – асоціація з минулим життям.

Взагалі, на мою думку, будь-який план на майбутнє – це історія про абсолютний оптимізм. Тобто, людина цілком серйозно може з впевненістю визначитися зі сценарієм на кілька днів, тижнів тощо.

Однак я, швидше за все, реаліст з нотками оптимізму. Саме тому моє планування базується на розумінні: де я зараз знаходжусь, та яка кількість загроз може стати на заваді в умовах війни та взагалі таких собі буремних часів.

Проте щодо одного питання я маю цілком собі довгостроковий план. Навіть якщо його термін дорівнює миті до прильоту чергової ракети від російських загарбників.

Цей план – бути вдома, в Україні, до нашої жаданої перемоги. Я не хочу бути патріотом за межами країни. Я не хочу блукати по чужій землі та кожної секунди мріяти про повернення на Батьківщину.

Майже щодня я стикаюся з порадами щодо необхідності їхати до Америки чи Європи у пошуках кращої долі. Начебто виїзд – це єдиний вихід.

Але моє серце – тут. Мої думки – тут. Мої мрії – тут. Отже, зміна локації – це вибір не для кожного. 

На моїй власній туристичній мапі ще є багато країн, які я обов‘язково відвідаю. Свою весільну подорож одного разу я таки спланую у форматі футбольного туру до Англії. І я ще неодноразово повернуся до тих країн, де була, і які мені припали до душі.

Однак все це буде після Перемоги України. Всі ці мандрівки наповнять моє життя барвами, коли я їх здійсню, як і раніше, у статусі вільної українки без усіх цих ярликів по типу «біженка». 

З повагою до всіх, хто поїхав через власні обставини. Не лякайте тих, хто залишився, тим, що ви вже не бачите на власні очі. Не розповідайте казки, що від нашої країни залишиться лише горстка чорнозему. 

Не нагнітайте. Адже, повірте, ми всі й так орієнтуємося: що й до чого.

Бажання бути в Україні за умов кривавого геноциду – то є найщиріше зізнання у любові до 🇺🇦: від російськомовної чи україномовної душі.

Украина – это история о любви, свободе и преданности. Катерина Охрименко

Все планы – пыль.