Яковченко Николай Фёдорович

Дмитрий Бартюк: "Позволю себе процитировать сегодняшнего именинника: «От мы, несмотря на её ангельский характер жили хорошо, и даст Бог, умрем - только она раньше, а я попозже. Чего и вам желаем»

Он таки умер. Но мы помним.

Николай Фёдорович Яковченко. Родился 03.05.1900 в городе Прилуки. Почил 11.09.1974 в городе Киеве."

Виктор Задорнов: У книзі мемуарних авторських нарисів "Світлі душі театру" народний артист України Олег Васильович Комаров назвав у розділі "Театр імені І. Франка очима мого дитинства" один з нарисів "Сміхотворець Яковченко". Вони були сусідами у будинку на Ольгінській,2, а згодом, на Брест-Литовському проспекті, у 9-поверхівці, що навпроти колишнього "Воєнторгу". Що пов'язувало Олега Васильовича та М. Яковченка? По- перше, сусідство. Річ у тім, що матір О.В. Комарова- заслужена актриса України Ганна Іллівна Ніколенко мешкала разом маленьким сином Олегом.

"... Одразу після війни померла дружина Микои Федоровича - Тетяна Марківна. Звісно, для родини це була справжня трагедія. Микола Федорович залишився вдівцем з маленькими дівчатами на руках. Були в Києві родичі, які чимось, напевно, допомагали. Допомагали і сусіди... Моя мати Ганна Іллівна Ніколенко була в добрих, дружніх стосунках з Тетяною Марківною, і по її смерті намаґалася теж, чим могла допомогти бідним дівчаткам..

Микола Федорович важко переживав трагедію самотності. Життя його не було зігріте ні жіночим теплом, ні піклуванням про нього і дітей. І він почав ховатися від цієї напасті в оковитій". Ось відповідь на те, чому Яковченка бачили під шофе.

Проте є в нарисі О. В. Комарова і такий факт. "Та ось доньки підросли. Юночка вийшла заміж. Микола Федорович вже НЕ ПИВ, одержав, нарешті ізольовану квартиру на колишньому Брест- Лит. проспекті. В ній він жив із сім'єю своєі Юночки: з нею, ії чоловіком, режисером популярної радіопередачі "Від суботи до суботи".

... Яковченка любили не тільки глядачі... Пам' ятаю, тільки-но він виходив з Фанфаном погуляти площею Франка, його відразу оточував натовп дітей. Можна було почути:

-Миколо Федоровичу, а що їсть Фанфан?

-Фанфан - умная собака, він усьо жрьоть, даже гвозді (регіт дітей)".

Вспоминая сегодня рождение в этот день Великой женщины, Киевлянки Голда Меир, не могла пройти мимо Дня рождения, теперь Дня Памяти, ещё одного известного Киевлянина! Киевлянина не по месту рождения, а по месту служения в Киевском театре и степени любви Киевлян и всенародной любви.

 3 мая исполняется 124 года со дня рождения Николая Фёдоровича Яковченко - выдающегося украинского актера театра и кино, Народного Артиста Украинской ССР(1900-1974).

 Он играл в кино второстепенные роли, а его знала и любила вся страна.

 Звание народного артиста он получил только в конце жизни. За искренность, душевность, природный юмор, харизму и яркий талант его называли самым народным и заслуженным среди всех народных.

Родился в городе Прилуки Полтавской губернии (ныне - Черниговская область) 3 мая 1900 года. 

Не имея специального актёрского образования, он в 1918 году дебютировал на любительской сцене в Прилуках, впоследствии играл в театрах Симферополя, Черкасс, Лубен, Чернигова, Днепропетровска и Харькова. С 1928 года в Киевском театре им. И. Франко(с перерывами)

С 1934 года Яковченко снова актёр театра Франко. О его возвращении Гнат Юра шутит как о "возвращении блудного сына".

Актёр возвращается в театр на должность "актёр высшей категории".

С 1939 г. начал сниматься в кино. 

На съемках фильма Ивана Пырьева "Наш общий товарищ", Яковченко попытался наложить на лицо грим. Пырьев на это ответил: "Николай, такую ​​морду, как у тебя, Бог дает один раз в сто лет, и то на Пасху. Не порти!".

 Николай Фёдорович был участником Второй мировой войны. Судьба принесла ему не только всенародную славу, но и многие трагедии: ранняя смерть жены, смерть 36-летней дочери Ирины в 1970 году. Младшая дочь Юнона пережила отца на 4 года.

 На склоне лет, ближайшим приятелем Николая Яковченко стала собачка такса, по имени Фан-Фан.

 Бронзовый Николай Яковченко вместе со своим Фан-Фаном с 2000 года навсегда сел в сквере возле Национального драматического театра имени Ивана Франко, легендой которого стал при жизни.

 Мы все помним фильмы и яркие запоминающиеся роли-

"За двумя зайцами"-

Прокоп Свиридович 

Сирко,

"Вечера на хуторе близ Диканьки" - Пацюк,

"Королева бензоколонки", 

"Вий" - Спирид,

"Варькина земля", "Месяц май " и ещё много фильмов. 

Всего 60!

И, конечно, роли в театре.

Светлая и добрая память Актёру!

Помним...

Natasha Levitskaya