33 дні окупації Бучі. Фактично – вічність, яка досі болить.
33 дні окупації Бучі. Фактично – вічність, яка досі болить.
Сьогодні публікуємо фрагмент з книги "Історії сильних" – частину історії родини Євгенії Степаненко з Бучі, яка пережила період окупації в рідному місті.
Жінка згадує:
"Від початку повномасштабної війни минув рік. Найтяжчий рік мого життя. І не тому, що в ньому відбулося багато різких змін, а й через те, скільки болю розлито довкола, скільки тривог, переживань і горя, яке оточує густим частоколом і не дає продихнути. Хіба можна закрити від цього своє серце? Хіба можна не переживати разом зі своїм народом? Хіба можна забути все те, що довелося відчути та пережити самій?"
"...З кожною годиною ставало дедалі менше шансів вирватися з Бучі. А невдовзі – взагалі неможливо. Бої наближалися, зростала їхня інтенсивність, і дуже скоро страшні звуки важкої артилерії заполонили все наше місто.
Канонади не вщухали ні на мить. Дрижала земля, дрижав наш будинок. Ми сховалися в найвіддаленішій частині підвального приміщення і молилися. Відтоді кожен день проживали як потенційний останній. Ми розуміли, що будь-якої миті ракета може влучити і в наше житло. Але, як могли, відганяли ці думки".
🙏🏻Історію порятунку родини Євгенії – невдовзі читайте на сторінках книги "Історії сильних", над якою нині працюють наші волонтери.
