Українська
Андрій

Корчак Андрій Богданович

Основна інформація
Андрій
  • Дата народження

    18 липня 1964

  • Дата смерті

    18 лютого 2014 (49 років)

Біографія

Андрій Корчак був мешканцем міста Стрия Львівської області, неодружений. Народився у родині політв’язнів, дідусь – священик (отець Яків Боровик), також був репресований. З дитинства Андрій виховувався в релігійно-патріотичному дусі. Після закінчення Львівського політехнічного інституту працював у мостобудівельному управлінні м. Стрия, а згодом – на будівництві храму. Був добрим спеціалістом – відповідальним і старанним, мав “золоті руки”. Через безробіття був змушений їздити за кордон на заробітки. Однак повертався в Україну, без якої не уявляв свого життя. Бог і Україна жили у Андрієвому серці. Так і загинув з вервичкою на руці і молитовником у кишені.

Андрій був надзвичайно простий у побуті та неймовірно любив маму, з якою проживав разом. Був турботливим сином і братом, лікарем для мами і господарем в домі, завжди готовий підтримати добрим словом та порадою своїх рідних. Хоча своїх дітей не мав, всю свою любов віддавав племінникам – Оленці і Богданчикові, якому був хресним батьком. Прагнув бути непомітним, проте був незамінним. Миролюбний, добрий і щирий, готовий в будь-який момент прийти на допомогу. Андрій робив людям добро, не задумуючись і не чекаючи вдячності. Крім власної старенької мами, опікувався ще хворою самотньою сусідкою, яка після інсульту майже не бачила.

У Андрія було безліч захоплень. Любив спорт, особливо захоплювався лижами і футболом. Любив працювати на городі, садити дерева. Мав велику бібліотеку, читав у вільну хвилину. Але було багато того, чого він терпіти не міг – брехні, лицемірства, пустослів’я, а також байдужості. Андрій Корчак жив за високими моральними принципами, які привели його на два Майдани. Ще в 2004 році він був активним учасником Помаранчевої революції. На київський Майдан Андрій поїхав після побиття студентів. Йому вже не сиділося вдома. Прагнув кращої долі для України, вірив у перемогу добра над злом.

Завжди був надійним і відданим – і в спокійні будні, і в моменти напруги. На Майдані робив усе, що було потрібно: рубав дрова, укріплював барикади, стояв на нічній варті, ходив на пікетування. Додому приїжджав лише на короткий перепочинок, щоб зустрітися з мамою. Не боявся за себе – лише за рідних та Україну. Андрій Корчак був десятником третьої Стрийської сотні. Їхати чи ні знов і знов в Київ ні з ким не радився, просто знав, що має там бути. Він жив Майданом. Набрався там такого революційного духу, що зупинити його було неможливо. «Пробачте мені, мамо, але мушу їхати. Потрібно стояти до перемоги. Все буде добре», – це були останні слова сина матері.

Андрій переконував, що 18 лютого буде мирний похід до Верховної Ради. Востаннє розмовляв з братом Юрієм о 13.30. Потім зв’язок обірвався. 18 лютого 2014р. 15.20 – цей день і цю годину рідні не забудуть ніколи. Чужий голос в телефоні сказав : «Вашого абонента реанімують». А ще через пів години Юрій довідався, що їхня родина осиротіла. Загинув Андрій Корчак під час сутичок із силовиками у Маріїнському парку. Того дня він був сьомим, хто відійшов у вічність.

Поховали Героя у рідному місті Стрию Львівської області. Залишив стареньку 80-річну маму Дарію Яківну, молодшу сестру Ольгу та старшого брата Юрія.

Андрій Корчак пішов із земного життя у віці 49 років. Хай живе вічно світла пам’ять про нього в серцях людей нашого та всіх прийдешніх поколінь…

Фото
36543374-b1bf-492b-8dea-99c438a55032.jpeg
699ad66a-08df-4725-9488-25d46d06dcc3.jpeg
Співчуття

Поки що немає жодного повідомлення