Будинок по ВЕЛИКА ВАСИЛЬКІВСЬКА, 14

ВЕЛИКА ВАСИЛЬКІВСЬКА, 14

Автор - Анатолий Борозенец

Коли вперше побачив у мережі фото-листівку із зображенням цього прибуткового будинку, то ще не знав, що він пов'язаний із тим, що на Андріївському узвозі, 34 (допис про цей прибутковий будинок купця-мануфактурщика Андрія Слинька я викладав у групі «КІ» 8.05.2021). Та й важко було їх якось візуально поєднати, бо збудовані в абсолютно різних стилях.

А виявилося, що поєднують їх справи сімейні. У 1901-му А.Слинько збудував будинок в псевдо-руському стилі на Андрієвському узвозі, а в 1912-му - на вул. Великій Васильківській,14. Останній було оформлено на сина купця – Івана.

Цікаво, що розробку проекту будинку №14 Слинько доручив екс-чоловікові своєї дочки - Лідії. Нагадаю, що спочатку вона вийшла заміж за архітектора Павла Сватковського із Петербургу. Потім закохалася в київського актора Сергія Жданова, в 1907-му розлучилася й вийшла за останнього заміж. Я так розумію, розлучення зі Сватковським пройшло цивілізовано, без сварок та биття посуду, якщо розробку проекту доручили саме йому. Що ж, високий рівень стосунків. Усім би так )

Проект 6-поверхового будинку зроблено в нетиповому для Києва стилі північного модерну – зі стилізованими формами гірських шале у верхній частині, з неначе вирубаними в скелі арками. Вхід до двох під'їздів стережуть маскарони серйозної жінки бальзаківського віку, а арочний прохід у двір – маскарон не менш серйозного бороданя.

Приміщення першого поверху займали магазини, пральня загального користування. На другому поверсі був кінотеатр «Одеон». Квартири на інших поверхах сім’я Івана Слинька теж здавала в оренду. Самі ж жили в двоповерховому флігелі у дворі. Там же, у дворі, є скверик із фонтаном (на жаль, не працює) зі скульптурами двох пеліканів. Це робота полонених німецьких солдат після війни. До слова, аналогічний фонтан з пеліканами німці зробили також у дворі будинку №7/10 на вул. Лютеранській.

Найбільше мене дивує, що будинок, якому більше ста років, зовсім не виглядає на свій вік. Навпаки, сприймається майже як сучасний. Класна робота!

Але не обійшлося без скелетів у шафі… Колись тут у 6-кімнатній квартирі №1 на третьому поверсі тусувалися члени «Киевского клуба русских националистов». Приміщення для їх штаб-квартири надали Андрій та Іван Слиньки, які теж були членами цієї правої організації. Вони, зокрема, вважали українську мову жаргоном, а українську історію вигадкою.

Це, звісно, не додало бонусів до карми будинку. Мабуть, саме для її очищення, якийсь художник уже в наші часи намалював в арочному проході мурали-пейзажі із життя українського села. Тепер кожен мешканець будинку або гість, проходячи через арку, має змогу очищатися від скверни про-москальського антиукраїнства )