Будинок за адресою Інститутська 8, Київ

Автор Maksym Oleynikov

Кілька поколінь учнів школи № 94 щодня проходили повз особняк, що стоїть як раз біля проходу до школи з вулиці Інститутської і своїм «тилом» виходить на шкільний майданчик, що водночас межує із будинком Спілки письменників на вул.Банковій. Колись на тому майданчику було обладнане, згідно із вимогами тих часів, навчальне «містечко цивільної оборони», а що там зараз – не знаю, бо дуже давно там не був.

Ділянка ця на розі нинішніх вулиць Інститутської і Ольгінської наприкінці 1880-х років належала родині колежського асесора Равіч-Думітрашко – Миколі Миколайовичу і його дружині Юлії Михайлівні. Таке незвичне для київського вуха прізвище власника пояснюється тим, що рід Равїч-Думітрашко походив з Придунайських князівств середини XVIIст. і мав румунське коріння. Предки Миколи Миколайовича давно оселились і служили в Україні, а сам власник садиби (за тодішньою нумерацією – вул.Інститутська, 28) був випускником київської 1-ї гімназії, від 1893р. - членом Київського окружного суду, а на початку XX ст. – головою комітету Рубежівської колонії малолітніх злочинців (в с. Рубежівка, Київського повіту).

Варто трохи сказати про цю колонію. У 1884р. вздовж Брест-Литовського шосе, ближче до залізниці, т.зв. «Общество земледельческих колоний и ремесленных приютов» збудовало корпуси і майстерні виправно-трудової колонії для неповнолітніх, де розмістили переведену з села Михайлівська Рубежівка (що було за 10 верст від Біличів) Рубежівську колонію малолітніх злочинців. Вона носила офіційний титул «Состоящей под Высочайшим Его Императорского Величества покровительством», опікувалась братами Федором і Миколою Артемовичами Терещенко, а директором був О.Д.Ушинський, брат відомого педагога, і в побуті називалась просто – Рубежівська колонія. Там діти вчилися грамоті, працювали в полі, в механічних майстернях, оволодівали професіями столяра і шевця.

Назва колонії і дала назву місцевості – Рубежівка, що простягається вздовж проспекту Перемоги між станціями метро «Нивки» і «Святошин» (звідти і назва вулиці Рубежівської і Рубежівського провулку на Новобіличах, і залізничного пункту Рубежівський між станціями Святошин і Сирець).

Та повернемося до власника садиби. М.М.Равіч-Думітрашко з 1904р. був товаришем (так тоді називався заступник) голови Київського окружного суду і почесним мировим суддею Київського округу. Звісно, що дворянин із такими посадами мав мало шансів вижити у м’ясорубці більшовицької влади. В один з днів 1919 року його розстріляли разом з 67 іншими киянами «в порядке красного террора»…

З кінця 1890-х років, власником цієї садиби і особняка на дві квартири став київський купець 1-ї гільдії цукропромисловець Арій-Гірш Симхович Ліберман, син Симхи Іцковича Лібермана, що мав сусідній особняк на вул.Банковій,2 – нині добре відомий киянам, як «особняк Лібермана», де міститься Спілка письменників України.

Родина нового власника мешкала на другому поверсі особняка, а перший поверх орендувала вдова генерал-майора Олена Миколаївна Бенуа (в деяких джерелах її помилково називають Олександрою). Квартира генеральши мала 12 кімнат, дві вітальні і кухню.

У 1918 році (в період Гетьманату) особняк, як і ряд інших на Липках, реквізували німецькі війська. А в жовтні 1919-го його колишній власник загинув від рук денікінців: газета «Киевская жизнь» написала – «злодейски убит». Гірш Сімхович Ліберман повторив трагічну долю своїх батьків, вбитих грабіжниками у вересні 1917р. в їх особняку на Банковій.

Більшовицька влада, націоналізувавши колишню «буржуйську» нерухомість для своїх потреб, розмістила у 1922-1923рр. в особняку на Інститутській,8 (тоді ця вулиця вже називалась вулицею 25-го Жовтня) охоронну комендатуру Київського губернського ревтрибуналу, пізніше (у 1925-1935рр.) там квартирував штаб 45-ї Волинської дивізії.

В повоєнний час (і до першої половини 1960-х) в особняку мешкав Іван Семенович Сєнін, член Політбюро ЦК КПУ, заступник голови Ради Міністрів УРСР і одночасно голова Держплану УРСР. Цей діяч дуже мало відомий у нашій історії, але в його біографії був цікавий епізод: саме він від імені уряду УРСР у 1947р. підписав у Парижі мирні договори з колишніми союзниками гітлерівської Німеччини – Італією, Фінляндією, Болгарією та Угорщиною.

Певний час особняк по вул.Інститутській,8 займало генеральне консульство Угорщини. А від 1970-х років там розташовувались різні державні установи. На моїй пам’яті там навіть був штаб цивільної оборони міста.

Зараз, якщо вірити довідникам, в цьому будинку знаходиться постійний Комітет Верховної ради з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства.

Хто є архітектором цього будинку? 

Є версія - Владимир Николаев - він точно є архітектором будунку Лібермана (Спілка письменників: вул Банкова 2), але нема доказів: що він також проектував будинок по вул Інститутська 8, де жив молодший Ліберман

Чекаємо на Ваші версіі !

Фото Виталий Носач