Цегляний будиночок на вул.Павлівській, 9 м. Київ. Максим Олейніков

Автор Maksym Oleynikov

Якось під час прогулянки Києвом сказав своїм зарубіжним гостям: «Зараз покажу ще один цікавий особняк», і вони були дуже здивовані – одноповерховий цегляний будиночок на вул.Павлівській, 9 аж ніяк не відповідав їх уяві про «особняк» після того, як вони бачили особняки на Липках. Але цей будинок серед києвознавців традиційно називається «особняк Удовенко», бо таким він колись і був, попри свою зовнішню «непарадність».

Цікавий будинок передусім долею сина його власника. А так – архітектор невідомий, дата будівництва – теж (орієнтовно початок 1890-х рр.), архітектурний стиль не дуже виразний – історизм з елементами ренесансу. Просто один з багатьох характерних київських особнячків, яких чимало було збудовано в місті наприкінці ХІХст. Фасад на 8 вікон, з яких одне було колись дверима з ганком, закладеними в ході пізнішої перебудови. Декор фасаду – ліпні вставки між вікнами у стилі ренесансних прикрас.

Довідники містять посилання на архівну справу Київського товариства взаємного кредиту, де є опис цього будинку, складений у 1892 році. Згідно документу, на першому поверсі було 6 кімнат, два передпокої , 8 печей (з них 5 облицьовані білими кахлями), а у підвалі – одна кімната, кухня, сіни, погріб і коридор зі сходами на верхній поверх. Кімнати із шпалерами, стелі з ліпними розетками, карнизи на стінах. Все абсолютно типове для подібних помешкань того часу. Майно було оцінене у 16 тис. руб і застраховане на суму 7720 руб. Земельна ділянка під будинком оцінювалась у 10 руб. за кв. сажень.

Власником будинку був міщанин Василь Якович Удовенко, що мав звання почесного громадянина. Таке звання присвоювали в дореволюційній Росії особам недворянського походження за якісь заслуги або в силу освітнього цензу, але воно не було пов’язане з якимись обов’язками і його статус не регулювався законодавчо. Василь Удовенко мав ще садибу на тодішній вулиці Іванівській (зараз – вул.Тургенівська) і володів землями з водяним млином у Радомишльському повіті. А за тодішньою адресою будинок значився під № 15 по Павлівському провулку.

Після смерті В.Я.Удовенка його нерухомість успадкувала дружина Надія Юліанівна. За архівними відомостями на початок 1918 року вона разом із родиною з 12 осіб займала весь будинок (7 кімнат). Серед мешканців був син – Володимир Васильович Удовенко, доля і особистість якого зробила цей особнячок цікавим для історії. Життя Володимира Васильовича Удовенко склалось доволі типово для представників тодішньої української інтелігенції.

До Першої світової війни він працював лікарем у безкоштовній лікарні Цесаревича Миколая для чорноробів (зараз це лікарня «Охматдит»), був відомим у Києві вченим-гігієністом. .

В часи Гетьманату а потім Директорії Володимир Удовенко був віце-директором санітарного департаменту Міністерства охорони здоров’я, не полишив служіння медицині і за радянських часів – у 1919р. став завідуючим санітарно-епідеміологічним відділом Наркомату охорони здоров’я. Надалі В.Удовенко був науковим співробітником Всеукраїнської Академії наук, професором кафедри гігієни Київського медичного інституту, викладав гігієну у Художньому інституті, був дослідником в галузі теоретичної медицини.

22 листопада 1929 року В.Удовенко був арештований за сфабрикованою ДПУ справою «Спілки визволення України». Серед перших 45 звинувачених у контрреволюційній діяльності по цій «справі» він був 19 квітня 1930р. засуджений на 8 років позбавлення волі з обмеженням у правах на три роки. У вироку запишуть: «захвативши в свои руки президиум Медсекции ВУАН и претворив ее в центр СВУ, проводил сам по директивам СВУ к-р (контрреволюционную - Автор) деятельность... давал указания врачам во время лечения больных коммунистов не оказывать медицинской помощи, а проводить метод медицинского террора».

Жорстокий сюрреалізм тих часів: вченому-гігієністу і гістологу, що не мав реальної медичної практики, приписувались спроби «умертвить коммунистов-пациентов»…

В архіві є шифровка з Кремля тодішнім керівникам України щодо перебігу слідства і суду по "справі СВУ":

«Шифром

Харьков - Косиору, Чубарю.

Когда предполагается суд над Ефремовым и другими? Мы здесь думаем, что на суде надо развернуть не только повстанческие и террористические дела обвиняемых, но и медицинские фокусы, имевшие своей целью убийство ответственных работников. Нам нечего скрывать перед рабочими грехи своих врагов. Кроме того, пусть знает так называемая "Европа", что репрессии против контрреволюционной части спецов, пытающихся отравить и зарезать коммунистов-пациентов, имеют полное "оправдание" и по сути дела бледнеют перед преступной деятельностью этих контрреволюционных мерзавцев. Наша просьба согласовать с Москвой план ведения дела на суде.

И.Сталин 2.1.30 г., 16.45.».

Своє покарання В.Удовенко відбував на Соловках. З ним регулярно листувалася дружина Марія Іванівна, що залишилась з двома дітьми. Але з осені 1937р. листування припинилося, Марія Іванівна надсилала запити в різні інстанції, але відповіді про долю чоловіка так і не отримала. Вона померла у 1944 році…

В жовтні 1937 року начальник тюрми старший майор держбезпеки Іван Апетер підписав довідку про Удовенко: «Враждебно настроен против мероприятий партии и сов. правительства, вращается среди осужденных троцкистов, с которыми разделяет к-р взгляды». 25 листопада 1937р. «трійкою» УНКВС Ленінградської області В.Удовенко був засуджений до розстрілу. Вирок виконали 8 грудня 1937 року. Тоді серед розстріляних було чимало наших земляків…

Після ХХІІ партз’їзду син професора-«ворога народу» лікар Всеволод Удовенко звернувся до Комітету партійного контролю при ЦК КПРС із проханням з’ясувати долю батька. В липні 1962р. Прокуратура УРСР розглянула кримінальну справу, за якою засудили В.В.Удовенко й інших, і …не знайшла підстав відмінити вирок Верховного Суду УРСР від 19 квітня 1930р. Лише у 1989р. несправедливий вирок відмінили і В.В.Удовенко був реабілітований по «справі» 1930р., а у 1996р. дійшла черга і до перегляду матеріалів «справи» 1937р. (відносно рішення «трійки») і В.В.Удовенко був реабілітований ще раз…

З цим будинком пов’язана ще одна історія.

Коли 6 листопада 1943р. Київ був звільнений від німецьких військ, саме у цьому особняку поселився член Військової Ради 1-го Українського фронту і передвоєнний перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов. В зв’язку з цим будинок тоді взяли під посилену охорону, проміжок ліворуч між будинками №№ 7 і 9 перекрили глухим парканом з квадратним вирізом – «вічком». Такий же виріз був і на хвіртці дерев’яних воріт праворуч, що вели у двір садиби.

Та не довелося Микиті Сергійовичу довго мешкати у тому будинку. В результаті німецького нічного авіанальоту наприкінці 1943р. вибухом двох бомб був зруйнований одноповерховий будиночок № 6 напроти, зірвані сталеві ворота будинку № 8. Друга пара бомб впала на порожнє місце у Павлівському сквері перед фасадом будинку на Гоголівській,34. Наступного дня Хрущов виїхав звідти і перебрався в один з особняків (той, що більший) колишньої садиби Бєльского на вул.Герцена,14. (Менший особняк зайняла прислуга і охорона. До 1949р. Хрущов мешкав там, тому в народі збереглася назва цього місця, як «дачі Хрущова»).

Після Хрущова в особняку на Павлівській розмістилась місія ЮНРРА - United Nation Relief and Rehabilitation Administration, Адміністрації допомоги і відновлення Об’єднаних націй. Ця міжнародна організація була створена для допомоги країнам, що постраждали від гітлерівської агресії. Зібрані у США одяг і взуття «second hand» доставлялись в Україну і розподілялись в Києві через домоуправління серед населення. На кінець 1946р. через неї до України надійшла допомога продовольством, одягом, медикаментами і обладнанням на суму 215млн доларів. У 1947р. ЮНРРА припинила свою роботу і місія залишила особняк.

Пізніше в будинку містився дитячий садочок, після нього – різні громадські організації. Будинок капітально перебудовували, в результаті ганок з вулиці замінили на вікно, з’явилась прибудова з двору, в якій зробили вхід до однієї з квартир. На сьогодні в результаті перепланування оригінальними залишились лише зовнішні стіни особняка.

Який сьогодні його правовий статус і що в ньому зараз – не знаю. Колись промайнула об’ява про його оренду…