Церква Богородиці Десятинна. 10 ст. Київ, Україна
Історія церкви
Церква Богородиці Десятинна – найдавніший кам’яний храм Києва й усієї Русі. Споруджена 996 року великим князем Київським Володимиром Святославичем, вона символізувала перемогу християнства у країні. Наприкінці 10 – у першій третині 11 ст. Десятинна церква була головним державним і релігійним центром Русі, осередком утвердження та поширення нової віри. У «Повісті минулих літ» храм названо церквою Святої Богородиці. Свою другу назву – Десятинна, церква одержала тому, що на її будівництво та щорічне утримання князь Володимир віддавав десяту частину власних прибутків.
Завдяки технологіям доповненої реальності тепер реконструкцію церкви можна побачити на місці її знаходження.
За розкопками встановлено, що храм постав на місці курганного могильника 10 ст. Упродовж 11 ст. Десятинна церква правила за усипальницю князів, зокрема її фундатора – князя Володимира, та його дружини, візантійської принцеси Анни, яких поховали в мармурових саркофагах.
Нині нема жодного достовірного зображення Десятинної церкви, тому всі реконструкції її зовнішнього вигляду (а їх понад 20) є лише гіпотетичними. Однак вони свідчать про складну планувальну систему собору. Археологічні дослідження залишків фундаментів церкви проводилися 1824 року (Кіндратій Лохвицький), 1826-го (Микола Єфімов), у 1908–1914 роках (Дмитро Мілєєв), у 1938‒1939-х (Михайло Каргер) та 2005–2011-х (Гліб Івакін). У результаті розкопок встановили, що збереглася лише невелика ділянка кладки стіни 12 ст. та рештки фундаментів 10 ст. у південно-західній частині споруди.
Дослідження засвідчили, що Десятинна церква мала значні для того часу розміри ‒ 41 × 34 м, та розкішний інтер’єр. Це був тринефний храм із трьома апсидами, оточений галереями та розвинутими прибудовами із заходу. Стіни та склепіння церкви рясно прикрашали фрески та композиції з мозаїки. Підлога храму скидалася на килим із набраних у мозаїчній техніці невеликих шматків мармуру, смальти, а також пірофілітових та різнобарвних керамічних плиток. У оздоблені собору широко застосовували різьблені деталі із привізного мармуру й місцевого пірофіліту – колони, капітелі, карнизи, парапети хорів, плити. Через розкішне оздоблення та значну кількість мармуру сучасники називали церкву Богородиці «мраморяною». Будівельні прийоми та матеріали вказують на візантійське походження будівників.
У грудні 1240 року Десятинна церква стала останньою твердинею оборони киян, коли місто захопили війська монголів під проводом хана Батия. За легендою, храм завалився під вагою значної кількості людей, які зібралися в ньому. На думку дослідників, Десятинну церкву зруйнували монголи ударами стінобитних машин. Свідченням трагічних подій є масові захоронення загиблих киян, здійснені навколо святині. Одне з них 1907 року відкрив на північному сході від храму Вікентій Хвойка.
До 17 ст. над землею височів тільки південно-західний кут давнього собору. 1635 року за дорученням митрополита Петра Могили звели нову невелику церкву Різдва Богородиці, використавши для цього частину давніх стін. Новий храм освятили 1654 року. Упродовж 1828–1842 років на фундаментах давнього собору побудували нову Десятинну церкву за проєктом архітектора Василя Стасова, розібрану 1936 року. Під час цього будівництва остаточно знищили уцілілі рештки давніх стін.
Дослідження церкви
За розкопками встановлено, що храм постав на місці курганного могильника 10 ст. Упродовж 11 ст. Десятинна церква правила за усипальницю князів, зокрема її фундатора – князя Володимира, та його дружини, візантійської принцеси Анни, яких поховали в мармурових саркофагах.
Нині нема жодного достовірного зображення Десятинної церкви, тому всі реконструкції її зовнішнього вигляду (а їх понад 20) є лише гіпотетичними. Однак вони свідчать про складну планувальну систему собору. Археологічні дослідження залишків фундаментів церкви проводилися 1824 року (Кіндратій Лохвицький), 1826-го (Микола Єфімов), у 1908–1914 роках (Дмитро Мілєєв), у 1938‒1939-х (Михайло Каргер) та 2005–2011-х (Гліб Івакін). У результаті розкопок встановили, що збереглася лише невелика ділянка кладки стіни 12 ст. та рештки фундаментів 10 ст. у південно-західній частині споруди.
Дослідження засвідчили, що Десятинна церква мала значні для того часу розміри ‒ 41 × 34 м, та розкішний інтер’єр. Це був тринефний храм із трьома апсидами, оточений галереями та розвинутими прибудовами із заходу. Стіни та склепіння церкви рясно прикрашали фрески та композиції з мозаїки. Підлога храму скидалася на килим із набраних у мозаїчній техніці невеликих шматків мармуру, смальти, а також пірофілітових та різнобарвних керамічних плиток. У оздоблені собору широко застосовували різьблені деталі із привізного мармуру й місцевого пірофіліту – колони, капітелі, карнизи, парапети хорів, плити. Через розкішне оздоблення та значну кількість мармуру сучасники називали церкву Богородиці «мраморяною». Будівельні прийоми та матеріали вказують на візантійське походження будівників.
У грудні 1240 року Десятинна церква стала останньою твердинею оборони киян, коли місто захопили війська монголів під проводом хана Батия. За легендою, храм завалився під вагою значної кількості людей, які зібралися в ньому. На думку дослідників, Десятинну церкву зруйнували монголи ударами стінобитних машин. Свідченням трагічних подій є масові захоронення загиблих киян, здійснені навколо святині. Одне з них 1907 року відкрив на північному сході від храму Вікентій Хвойка.
До 17 ст. над землею височів тільки південно-західний кут давнього собору. 1635 року за дорученням митрополита Петра Могили звели нову невелику церкву Різдва Богородиці, використавши для цього частину давніх стін. Новий храм освятили 1654 року. Упродовж 1828–1842 років на фундаментах давнього собору побудували нову Десятинну церкву за проєктом архітектора Василя Стасова, розібрану 1936 року. Під час цього будівництва остаточно знищили уцілілі рештки давніх стін.
Фундамент десятинної церкви
У 2005–2011 роках фундаменти церкви досліджувала архітектурно-археологічна експедиція Інституту археології НАН України. Вченим вдалося вперше цілком розкрити й зафіксувати на сучасному науковому рівні план усієї пам’ятки, що дозволило створити новий уточнений план решток храму 10–12 ст. 2015 року за результатами новітніх досліджень здійснили нове трасування фундаментів цієї видатної пам’ятки вітчизняної архітектури.
Рештки фундаментів Десятинної церкви на території Національного музею історії України є однією з найважливіших археологічних пам’яток культурної спадщини, охороняються державою і занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Детальніше про проект "Десятинна церква в доповненій реальності".
