Дивовижний монстр з чотирма гвинтами. Дмитро Томчук

Я бачив коптера, створеного, щоб нести фугасну бомбу 20 кг. Це якийсь дивовижний монстр з чотирма гвинтами, які роблять такий галас, що ні про яку непомітність не може бути мови. Щоб нести 20 кг, ця машина величезна та важка. Я навіть не знаю, де та як застосовуватимуться ці дрони, але я знаю, як це відбувається в нас.

Наш панішер маленький та непомітний. Вважається нормальним саджати його так, щоб він проїхав свої 3-5 метрів на пузі по траві та зупинився точно біля ніг пілота. Тоді відбувається от що: пілот від'єднує крила, складає все у досить невеличкий ящик, вантажить все в машину та за 3-5 хвилин на тому місці нема жодних ознак, що звідти щось запускалося у повітря. Хіба що окоп, який ми риємо обов'язково на випадок, якщо бомба панішера вибухне на старті, хоча я не знаю, що потрібно для цього зробити.

Бомба там насправді страшна, незважаючи на вагу 2 кг - корпус власної розробки несе пластикову вибухівку та вражаючі елементи. Температура така, що корпус згорає в попіл, а вражаючі елементи розпечені до такої температури, що пропалюють, наприклад, автівку наскрізь, а якщо потрапляє у бензобак то це гарантований вибух. Споряджається бомба дуже легко: взяв корпус, запресував пластикову вибухівку, поставив взриватель, підключив. Все. Споряджені бомби ми не зберігаємо, бо це божевілля - вона готується перед самими пуском.

Ось через ці бомби ми й риємо окоп перед кожним пуском. Але можна й без окопу - просто відходиш на 50 метрів, це радіус ураження, й усе. Та не потрібно ніяких фугасів на 20 кг. Наших двох кілограмів вистачає на усе.

Були в нас місії, коли панішери працювали як навідники, навіть не підлітаючи ближче, а тільки застосовуючи зум на їхній оптиці. Бувало, що наводили САУ, бо з САУ нічого не видно, та точно неможливо побачити те, що бачить з повітря наш безпілотник. Тому процес йшов так: постріл, вислухали інформацію від панішера, крутнули ручку, постріл. Вислухали інформацію, докрутили ручку ще, постріл. Вислухали, докрутили, постріл. Поцілили. Й так увесь час.

Автор Дмитро Томчук