«Гранд-Отель» Київ. Максим Олейніков
Колись в коментарях до мого допису про історію готелю «Континенталь» зі мною дехто не погодився, що номери і взагалі сервіс у ньому був самим вишуканим і шикарним у Києві, бо неподалік, на Хрещатику, був «Гранд-Отель», який не поступався розкішшю «Континенталю». Не сперечатимусь і не порівнюватиму, але коротко про історію того «Гранд-Отелю» згадати варто.
Як і «Континенталь», він загинув у вирі вогняних вихорів і вибухів у вересні 1941 року. Мені вже якось закидав один великий любитель історичної правди, що я, обмежуючись подібною фразою, не вказуючи на винуватців тих руйнувань, ледве не поширюю "кремлівські наративи". 😊 Так, не вказую, бо про них знає кожен школяр і повторювати загальновідоме – справа невдячна. От коли описую саме ті події – звісно, зупиняюсь на них детально. Але для власного спокою зараз змушено повторю окремо: руйнування центру Києва тоді були спричинені діями радянської влади, то її провина. Ну, а тепер до готелю.
Стояв «Гранд-Отель» на Хрещатику на тому місці, де зараз вигинається дуга Головпоштамту. Власником тієї будівлі у стилі класицизм був Густав Іванович Ейсман – підприємець, професор університету Св. Володимира, двічі міський голова (у 1972-73 і 1879-84 роках). Мабуть, щоб недалеко було ходити на роботу (Київська міська дума була посередині нинішнього Майдану Незалежності), Густав Іванович і жив з родиною у тому будинку, який був спочатку двоповерховим, а у 1870-х надбудований третім поверхом. Надбудований, щоб стати готелем з пафосною назвою «Гранд-Отель» і дійсно, одним з кращих у тогочасному Києві.
Мав готель 120 номерів вартістю від 75 коп до 20 руб на добу, «люкси» - за 30 рублів, не усі, але деякі номери мали ванну кімнату і телефон. Були в готелі «підйомні машини» - ліфти, більярдні і, звичайно, ресторан з окремими кабінетами і власним винним погребом. Там серед інших готував страви колишній метрдотель імператора Олександра ІІ на прізвище Вісконті. Керував справами готелю теж італієць – Перотті. Готель утримував власні екіпажі для поїздок містом і омнібус для перевезення клієнтів, який чергував відповідно до графіку прибуття потягів на вокзал.
До слова, у 1878 році перші показові сенси електричного освітлення в Києві провели у ресторанному залі «Гранд-Отелю».
Був при готелі і дуже відомий у ті часи магазин китайського чаю, яким володіла Анна Сергеєва. Чай з Китаю був товаром недешевим, 450 грамів його коштували від 1,5 до 5 рублів (тоді в трактирі за склянку чаю брали 5 копійок). Можливо, висока ціна пояснювалась тим, що у ті часи китайці не продавали свій чай за гроші, а воліли його вимінювати у російських купців на хутро (соболине, горностаєве тощо).
Як писали в титрах старих фільмів, «шли годы»…
У 1934-му Київ став столицею радянської України, в місті розгорнулось як велике нове будівництво, так і реконструкція старих будівель для потреб нової влади і нового стилю життя. Дійшла черга і до «Гранд-Отелю».
У 1936-1939 роках його будівлю повністю реконструювали з надбудовою двох поверхів (проектували архітектори П.Альошин, О.Колісниченко, О.Лінецький). На фасаді рельєфними літерами зробили напис українською – «Гранд - Готель».
Коли 24 вересня 1941 року на Хрещатику почалися вибухи і пожежі, вогонь охопив і «Гранд-Готель» і наступного дня, 25 вересня, будівля згоріла. По війні її рештки прибрали і на тому місці у 1952-1958рр. збудували Головпоштамт.
Прошу вибачення, але ВПЕРШЕ не вказую точні дати світлин, якими ілюструю свій допис – мені вони, звісно, добре відомі, але втомився сперечатися із «знавцями», які до змісту дописів байдужі, але затято визначають дати знімків ледве не за кутом падіння тіні на фото… Зміст дописів такими дискусіями добряче замилюється, а цього автору дуже шкода.
