Херсон — це Україна. Василь Хмельницький

Вчора мені зателефонував давній знайомий, який 12 років тому переїхав з Києва до москви робити бізнес.

Колись давно він був постачальником в одній із моїх компаній. До війни ми зрідка переписувались, вітали один одного з днем ​​народження та зідзвонювались раз на 2 роки.

І от вчора він зателефонував дізнатись як справи.

Кажу: «Справи не дуже. В країні війна. Люди гинуть, економіка руйнується. 3 ракети прилетіли в центр Вінниці, загинуло понад 20 людей, десятки поранених та зниклих безвісти мирних, вбито троє малих дітей». 

На що він відповідає: «А ви наш Херсон теж обстрілюєте. Там також мирні люди гинуть». 

Я був шокований, та нагадав, що Херсон — це Україна. 

І тут він видав фантастичний наратив: «аби люди не гинули в Україні, вам треба просто здатися». На це я просто поклав слухавку. Зрозумів, що нам нема про що більше говорити в цьому житті.

Як таке могло статися, що людина виросла в Україні, отримала вищу освіту, заробила капітал, об’їздила світ, у неї тут є друзі та родичі, а все одно потрапила під вплив пропаганди із зомбоящика. 

І от він вже бачить в українцях своїх запеклих ворогів. Вважає Херсон «своїм»…

Вони настільки нас ненавидять, що радіють зруйнованим університетам, лікарням та школам, житловим будинкам та смерті мирних українців, вбивству дітей. Вони для себе якось ці безглузді злочини виправдовують. 

Таке відчуття, що у цілої країни відключили критичне мислення, здоровий глузд та емпатію. Без цих якостей люди нічим не відрізняються від тварин. Жахливо уявити, що таких 140 мільйонів і це наші сусіди. 

І мій головний висновок. Попри усю біль та лють українці навіть зараз зберігають Людяність. Можливо, це найбільший виклик цієї страшної війни. 

Співчую всім родичам та близьким загиблих... Це велика трагедія для кожного з нас.

Василь Хмельницький