Картер Джиммі

Інавгураційна промова

20 січня 1977 р.

Від свого імені та від імені усієї нації я хочу подякувати моєму попереднику за все, що він зробив для того, щоб зцілити нашу країну. На цій матеріальній, розрахованій на зовнішнє сприйняття церемонії ми знову звертаємося до внутрішньої, духовної сили нашої нації.

Як любила казати вчителька з моєї середньої школи, міс Джулія Коулмен: «Ми мусимо пристосуватися до часів, що змінюються, але все одно дотримуватися незмінних принципів». Ось переді мною лежить Біблія, що її використовували під час інавгурації нашого першого президента в 1789 році, а я щойно прийняв посадову присягу на Біблії, яку мені подарувала моя мати кілька років тому. Ця Біблія відкрита на правильному в усі часи повчанні древнього пророка Михея: «Тобі сказано, о чоловіче, що є добре, й чого Господь від тебе вимагає: лише чинити справедливість, любити милосердя й покірно ходити перед твоїм Богом» (Михей, 6:8).

Ця інавгураційна церемонія позначає новий початок, нову відданість нашого уряду і новий дух серед усіх нас. Президент може відчувати і проголошувати цей новий дух, але лише серед народу може цей дух виникнути.

Два сторіччя тому народження нашої нації стало віхою на довгому шляху до свободи, але смілива та яскрава мрія, що спонукала до дії засновників цієї держави, і досі чекає своєї реалізації. Я не збираюся сьогодні проголошувати нову мрію, я лише хочу вдихнути нову віру в мрію стару.

Наше суспільство першим відкрито визначило себе як спрямоване до духовності та людської свободи. Саме це унікальне самовизначення і дало нам небачену привабливість, але воно також дає нам особливе завдання взяти на себе ті моральні обов'язки, які, якщо їх справді взяти, незмінно і найліпшим чином слугуватимуть нашим власним інтересам.

Ви ввірили мені велику відповідальність: бути поруч із вами, бути гідним вас і бути вашим утіленням. Створімо ж разом новий національний дух едності й довіри. Ваша сила зможе компенсувати мої слабкості, а ваша мудрість допоможе звести до мінімуму мої помилки. Учимося разом, сміймося разом, працюймо разом і разом молімося, твердо вірячи в те, що зрештою ми разом переможемо в нашому правдивому ділі.

Американська мрія жива. Ми мусимо знову повною мірою повірити в нашу країну - і одне в одного. Я вірю: Америка може бути кращою. Ми можемо бути навіть сильнішими, аніж раніше.

Нехай наші недавні помилки змусять нас знову засвідчити відданість ос- новним принципам нашої нації, бо ми знаємо, що коли ми зневажаємо влас- ний уряд, то ми не маємо майбутнього. Ми пригадуємо ті особливі випадки, коли ми недовго, але велично й гордо стояли - єдині і сильні своєю єдністю. І в ті часи не було такої мети, якої б ми не змогли досягти.

Але ми не можемо зациклюватися на спогадах про минулу славу. Ми не можемо дозволити собі пасивність та бездіяльність. Ми відкидаємо можливість невдачі, або посередності, або незадовільної якості життя будь-якої особи. Наш уряд мусить бути одночасно і компетентним, і здатним на співчуття і співпереживання.

Ми уже забезпечили високий ступінь особистої свободи, а тепер ми вперто працюємо над забезпеченням рівних можливостей. Наша відданість правам людини має бути абсолютною, наші закони - справедливими, наше природне довкілля - збереженим; сильним не можна переслідувати слабких, а людська гідність має бути зміцнена.

Ми вже навчилися, що «більше» не обов'язково значить «краще», що навіть наша велика нація має свої загальновизнані обмеження і що ми не можемо дати відповідь на всі запитання і розв'язати всі проблеми. Ми не можемо дозволити собі все, ми не можемо також дозволити собі брак сміливості, коли ми дивимося в лице майбутньому. Тому ми просто мусимо робити все, що в наших силах, - разом і в дусі особистої пожертви заради спільного блага.

Наша країна може бути сильною за кордоном лише тоді, коли вона сильна вдома. І ми свідомі того, що найкращий спосіб зміцнити свободу в інших країнах - це продемонструвати тут, що наша демократична система гідна наслідування. Щоб бути чесними з собою, ми маємо бути чесними з іншими. Ми не можемо провадить якусь політику за кордоном, порушуючи внутрішні правила й стандарти, бо знаємо, що довіра, яку заслужить наша країна, украй важлива для посилення нашої країни. В усьому світі панує зараз новий дух. Народи численні та політично зрілі стають на ноги і вимагають свого місця під сонцем і не лише для задоволення своїх базових фізичних потреб, а для задоволення своїх базових прав людини. Пристрасне прагнення свободи набирає силу. І в цей день нового початку для Америки, яка відчуває цей новий дух, немає завдання шляхетнішого та важливішого, аніж допомогти створити справедливий та мирний світ, світ насправді гуманний. Ми - сильна нація, і ми будемо підтримувати нашу силу достатньо великою та переконливою, щоб її не довелося випробовувати в бою, - спокійну силу, засновану не просто на розмірі нашого арсеналу, а й на шляхетності наших ідей.

Ми завжди будемо пильними, але ніколи - вразливими, і ми будемо вести нашу війну проти злиднів, невігластва та несправедливості, бо саме це - ті вороги, проти яких ми, спонукані честю, маємо вишикувати наші сили. Ми - дуже ідеалістична країна, але нехай ніхто не плутає наш ідеалізм зі

слабкістю. Завдяки тому, що ми вільні, ми ніколи не лишатимемося байдужими до долі свободи деінде. Наше моральне почуття диктує нам виразну прихильність до тих суспільств, що розділяють із нами незмінну повагу до особистих прав людини. Ми не прагнемо залякувати, але не підлягає сумніву те, що світ, у якому інші можуть безкарно домінувати, буде негостинним та незатишним місцем для людей порядних та пристойних, буде загрозою для добробуту всіх народів.

Світ і досі втягнутий у широкомасштабне змагання озброєнь, спрямоване на досягнення тривалої рівності сил між потенційними супротивниками. Ми присягаємося, що наполегливо, вперто й мудро докладатимемо зусиль для обмеження світових озброєнь до рівня, необхідного для забезпечення власної безпеки кожної країни. І цього року ми зробимо крок у напрямку кінцевої мети - знищення всієї ядерної зброї на нашій Землі. Ми закликаємо всі інші народи приєднатися до нас, бо наш загальний успіх значитиме продовження життя, а поразка - смерть.

У наших душах, душах громадян Сполучених Штатів, вочевидь, відбувається серйозне і цілеспрямоване відродження віри. І я теж плекаю надію, що коли добіжить кінця термін мого президентства, люди зможуть сказати про нашу краіну:

- що ми запам'ятали слова Михея і поновили свій пошук смиренності, милосердя та справедливості; - що ми повалили перепони, що розділяли тих, хто належав до різної національності, різних регіонів та різних релігій, і що там, де колись була недовіра, збудовано єдність, у якій поважають розмаїття; - що ми забезпечили продуктивною роботою всіх тих, хто здатен її виконувати; - що ми зміцнили американську родину, яка є основою нашого суспільства;

- що ми забезпечили повагу до закону, рівність усіх перед законом слабких та сильних, багатих та бідних; - і що ми дали підстави нашим людям знову пишатися їхнім урядом.

Я хотів би сподіватися, що країни світу скажуть тоді, що ми збудували тривкий мир, що спирається не на озброєння, а на міжнародну політику, яка відображає наші найважливіші цінності. Це - не лише мої цілі, і вони будуть не моїми досягненнями, а підтвердженням незмінної моральної сили нашої нації та нашої віри в неослабну американську мрію, яка всякчас шириться і розвивається.

Jimmy Carter served as the 39th President of the United States from 1977 to 1981. He was awarded the 2002 Nobel Peace Prize for work to find peaceful solutions to international conflicts, to advance democracy and human rights, and to promote economic and social development.

Jimmy Carter aspired to make Government “competent and compassionate,” responsive to the American people and their expectations. His achievements were notable, but in an era of rising energy costs, mounting inflation, and continuing tensions, it was impossible for his administration to meet these high expectations.

Carter, who has rarely used his full name–James Earl Carter, Jr.–was born October 1, 1924, in Plains, Georgia. Peanut farming, talk of politics, and devotion to the Baptist faith were mainstays of his upbringing. Upon graduation in 1946 from the Naval Academy in Annapolis, Maryland, Carter married Rosalynn Smith. The Carters have three sons, John William (Jack), James Earl III (Chip), Donnel Jeffrey (Jeff), and a daughter, Amy Lynn.

After seven years’ service as a naval officer, Carter returned to Plains. In 1962 he entered state politics, and eight years later he was elected Governor of Georgia. Among the new young southern governors, he attracted attention by emphasizing ecology, efficiency in government, and the removal of racial barriers.

Carter announced his candidacy for President in December 1974 and began a two-year campaign that gradually gained momentum. At the Democratic Convention, he was nominated on the first ballot. He chose Senator Walter F. Mondale of Minnesota as his running mate. Carter campaigned hard against President Gerald R. Ford, debating with him three times. Carter won by 297 electoral votes to 241 for Ford.

Carter worked hard to combat the continuing economic woes of inflation and unemployment. By the end of his administration, he could claim an increase of nearly eight million jobs and a decrease in the budget deficit, measured in percentage of the gross national product. Unfortunately, inflation and interest rates were at near record highs, and efforts to reduce them caused a short recession.

Carter could point to a number of achievements in domestic affairs. He dealt with the energy shortage by establishing a national energy policy and by decontrolling domestic petroleum prices to stimulate production. He prompted Government efficiency through civil service reform and proceeded with deregulation of the trucking and airline industries. He sought to improve the environment. His expansion of the national park system included protection of 103 million acres of Alaskan lands. To increase human and social services, he created the Department of Education, bolstered the Social Security system, and appointed record numbers of women, blacks, and Hispanics to Government jobs.

In foreign affairs, Carter set his own style. His championing of human rights was coldly received by the Soviet Union and some other nations. In the Middle East, through the Camp David agreement of 1978, he helped bring amity between Egypt and Israel. He succeeded in obtaining ratification of the Panama Canal treaties. Building upon the work of predecessors, he established full diplomatic relations with the People’s Republic of China and completed negotiation of the SALT II nuclear limitation treaty with the Soviet Union.

There were serious setbacks, however. The Soviet invasion of Afghanistan caused the suspension of plans for ratification of the SALT II pact. The seizure as hostages of the U. S. embassy staff in Iran dominated the news during the last 14 months of the administration. The consequences of Iran’s holding Americans captive, together with continuing inflation at home, contributed to Carter’s defeat in 1980. Even then, he continued the difficult negotiations over the hostages. Iran finally released the 52 Americans the same day Carter left office.

https://www.whitehouse.gov/about-the-white-house/presidents/james-carter/

Після серії госпіталізацій колишній політик вирішив провести час, що залишився у нього, вдома в колі сім'ї.

98-річний екс-президент США Джиммі Картер ухвалив рішення відмовитися від медичного лікування і решту днів проведе вдома, отримуючи хоспісну допомогу. Про це повідомив 18 лютого Центр Картера.

"Після серії коротких госпіталізацій колишній президент США Джиммі Картер вирішив провести час, що залишився, вдома зі своєю сім'єю і отримувати хоспісну допомогу замість додаткового медичного втручання", - йдеться в заяві організації, заснованої політиком у 1982 році.

Нагадаємо, Картер - найбільш довгоживучий екс-лідер країни в історії США.

Він був обраний на посаду президента від Демократичної партії та очолював Білий дім з 1977 по 1981 рік. На наступних виборах програв республіканцю Рональду Рейгану.

Після відставки продовжив займатися гуманітарними проектами, відомий правозахисною діяльністю. У 2002 році Картер отримав Нобелівську премію миру.

У 2015 році у нього діагностували меланому, яка поширилася на печінку та мозок.

https://ua.korrespondent.net/world/4563908-eks-prezydent-ssha-dzhymmi-karter-vidmovyvsia-vid-likuvannia