Інженер, фахівець з документаційного супроводу наукових установ, педагог за освітою (вчитель французької мови)
Інженер, фахівець з документаційного супроводу наукових установ, педагог за освітою (вчитель французької мови)
03 січня 1947
02 травня 2021 (74 роки)
с. Поповка, Конотопський район, Сумська область, УРСР
м. Київ
м. Київ, Байкове кладовище
Після тривалої хвороби
Батько: Довбиш Микола Федорович (22.11.1921 – 20.11.2015)
Мати: Довбиш (Галушко) Катерина Олексіївна (25.08.1926 – 08.01.2018)
Сестра: Кузнєцова (Довбиш) Віра Миколаївна, 04.10.1948 р.н.
Чоловік: Костюк Анатолій Іванович (26.08.1948 – 14.06.2015), шлюб з 1969 року
Син: Костюк Олександр Анатолійович, 24.02.1971 р.н.
Донька: Півторак (Костюк) Анна Анатоліївна, 09.10.1976 р.н.
Онуки: шестеро
Запорізький педагогічний інститут, спеціальність: французька мова (вчитель)
• Інститут надтвердих матеріалів НАН УРСР — інженер
• З 1986 року — Інженер відділу аспірантури Інституту кібернетики НАН України
• З 1996 року — Інженер-інспектор з кадрового діловодства в СКТБ Інституту фізики НАН України
Костюк (Довбиш) Надія Миколаївна була втіленням внутрішньої витонченості, інтелігентності й невидимої сили, що тримала простір родини.
Вона була надійною опорою для свого чоловіка — не лише в побуті, а й у мисленні, діалозі, атмосфері вдома.
Надія Миколаївна мала природне відчуття стилю: носила вбрання, пошите на замовлення, завжди на підборах, з манікюром, зібрана й вишукана. Вона вміла вчити не словами, а прикладом — уважністю до деталей, охайністю мови, повагою до освіти.
З дітьми вона не лише займалася навчанням — вона читала, обговорювала мистецтво, навчала мислити, шити, створювати цілісний образ. Залишаючись вимогливою, вона водночас була ніжною, чуйною, завжди знаходила слова підтримки.
Незважаючи на всі обов’язки, вона встигала працювати, читати, готувати, дбати про родину й залишатися джерелом любові. Її присутність відчувалася скрізь — у тиші вечора, в рядках виправленого шкільного твору, у ретельно підібраній деталі одягу.
Її пам’ятають не лише як маму й дружину, а як людину, яка створювала дім — не лише в сенсі місця, а в сенсі тепла, краси й гідності.
Надія Миколаївна мала глибоке відчуття краси — в одязі, словах, щоденній турботі. Вона шила з любов’ю: і для себе, і для доньки, і навіть для ляльок. Її товстий альбом із замальовками, викрійками та правилами пошиття був цілим світом — зразком естетики й точності, який неможливо було забути.
Вона не просто записувала рецепти — вона готувала з натхненням. Домашня кухня в її виконанні була як мистецтво: смачна, красива, зі змістом.
У її зошитах із народної медицини — сторінки турботи: вона знала призначення кожної рослини, кожної травинки, і вміла передати це знання дбайливо й точно.
А в окремому блокноті з релігійними записами — глибина її внутрішнього життя. Вона молилася за всіх — за весь рід, за кожного. І її молитви були такими ж теплими, як її дім.