Ліні Костенко сьогодні знову 18. Андрій Лозовий

Ліні Костенко сьогодні знову 18... друзі знають - я багато років збираю книги з автографами авторів. це найдорожчий - не у фінансовому значенні слова. а найдорожчий для душі. бо його Велика Ліна підписала моєму діду Василеві Федоровичу Карп‘юку 43 роки тому. 

для мене Ліна Василівна - це щось особливе. то людина з іншої реальності... трохи згодом 29 січня 1981 року відбулася прем'єра якраз вистави «Марусі Чурай» у виконанні Ніли Крюкової та бандуристки Галі Менкуш. у день прем'єри виставу перенесли з філармонії у клуб заводу «Арсенал». тодішня влада її щемила. всі після того - бояться. і от після концерту Ліна викликала у фойє директора філармонії Аркадія Лобанова і сказала йому: «поверніться до світла. хочу бачити: ви людина чи провокатор?» і на людях заліпила Лобанову три ляпаси зі словами: «за Марусю, за Нілу і за себе!»…

після цього її твори знову роками не друкували взагалі, але вона - наша Велика Ліна - ніколи не ламалась і не прогиналась. вона стала навіки мірилом моралі і жаги до волі для всієї нації…

ось кілька моментів з мого улюбленого у неї:

І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

– Люди, будьте взаємно ввічливі! –

і якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

– Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими!

А може бути зовсім, зовсім зле.

А поки розум од біди не згірк ще, –

Не будь рабом і смійся як Рабле!

Тож веселімось, людоньки, на людях,

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,

Нічого, все це вилікує смерть.

Спини мене, отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востаннє

На світі можна жить без еталонів,

по-різному дивитися на світ:

широкими очима, з-під долоні,

крізь пальці, у кватирку, з-за воріт.

Від того світ не зміниться ні трохи,

а все залежить від людських зіниць:

в широких відіб’ється вся епоха,

у звужених - збіговисько дрібниць.

І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми,а завтра – ви.

Шипшина важко віддає плоди.

Вона людей хапає за рукава.

Вона кричить: – Людино, підожди!

О, підожди, людино, будь ласкава.

Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!

Одна пташина так мене просила!

Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.

І просто осінь щоб була красива.

Що в нас було?

Любов і літо.

Любов і літо без тривог.

Оце і все. А взагалі-то

не так і мало, як на двох.

Андрій Лозовий