Макух Василь

Автор - Igor Poluektov

В цей день, п’ятого листопада 1968 року, у переддень головного більшовицького свята, коли центр Києва був переповнений міліцією та одягненими в цивільне КДБ-ми, звичний порядок було раптово порушено.

З Бессарабської площі, під’їзду будинку №27 на Хрещатику, вибіг живий смолоскип - Василь Макух, повністю охоплений вогнем...

втамовуючи жахливий біль, швидко він біг центральною вулицею Києва у бік площі Жовтневої революції та вигукував:

«Геть колонізаторів!»,«Хай живе вільна Україна!»

Біг, допоки напівживим не впав на бруківку…

Від несумісних з життям опіків, не доживши кількох днів до свого 41-го дня народження, помер. Але його вогонь палає й досі.

.

Все своє життя, кожен його день він боровся за незалежну Україну, зазнав поневірянь, а коли спільно з друзями задумав організувати гучний протест в столиці, то побратими були на випередження заарештовані. Тож вирішив діяти сам.

Потужний імпульс до боротьби внесли події серпня 1968 року, коли військо так званого «мирного» совка окупувало Чехословаччину та принесло борцям за її незалежність першу «Небесну сотню».

Свій вибір Василь Макух зробив без вагань: у жовтні листами розлучився з рідними і друзями, зібрав торбину, в якій, крім яблук, була ще наповнена бензином пляшка і рушив на здійснення вчинку.

.

Василь запам’ятався надзвичайною добротою, чутливістю, переживав всім серцем не лише за долю України, але і кожного українця. Всі, хто його знав, відмічали ці людські якості.

Мав двох маленьких дітей, яких надзвичайно любив та про яких казав:

«Оля – це моя душа, а Володя – моє серце».

Кажуть, що останніми його словами були: «...мій син знатиме, що я не мовчав...».

Справжньому герою, людині, які віддала найдорожче Україні, було не однаково, він розумів «какая разница»(с).

.

Його рішучий протест 1968 року проти колонізації та русифікації України, проти радянського вторгнення в Чехословаччину, став першим у новітній історії Європи актом самопожертви проти національного гноблення.

Відразу за ним той самий шлях мученицького протесту обрали: Ян Палах (Чехословаччина, січень 1969 року), Ілля Ріпс (Латвія, квітень 1969 року), Ромас Каланта та його послідовники (Литва, травень 1972 року), кримський татарин Муса Мамут (1978 рік). Подвиг Василя Макуха повторив Олекса Гірник. 21 січня 1978 року, у 60-ту річницю проголошення УНР, він спалив себе на Чернечій горі в Каневі на могилі Тараса Шевченка в ім’я захисту української мови. Його подвиг відзначений званням Героя України.

.

І якщо кожен з цих героїв увінчаний пам'яттю і шаною своїх народів, то московська влада зробила все можливе, щоб про Василя Макуху в Україні забули раз і назавжди, щоб його ім’я було стерте з історії, щоб ніхто і ніколи не згадав про нього.

Вдову Лідію кілька місяців поспіль викликали на допити до КДБ. Але вона взагалі нічого не знала, бо чоловік умисно все тримав в таємниці і від неї (знаючи, що це збереже їй життя).

Жінку позбавили роботи, прирікши разом з дітьми на животіння. На Львівщині сестру Параску наступного дня після його смерті викликали до райвідділу КДБ на допит. Під час катувань, згадував її чоловік, «їй відбили нутрощі, вона кілька років харкала кров’ю і згасла, мов свічка, ще зовсім молодою...».

За наказом НКВД драматичну подію – самоспалення Василя Макуха офіційно повністю замовчали, засекретили всі докази і згадки. Листівку пам’яті, яку видали самвидавом по його смерті, негайно було вилучено, а всіх її авторів кинуто в табори.

Та з подачі українських дисидентів про неї відразу повідомила радіостанція «Свобода»:

«Громадянин України, Василь Макух, протестуючи проти комуністичного тоталітаризму, поневолення українського народу і агресії СРСР проти Чехословаччини, здійснив у Києві акт самоспалення. Перед мужнім вчинком українця схиляє голови світова спільнота».

.

Чеський дослідник, Петр Блажек з Інституту вивчення тоталітарних режимів вказує, що мотив його вчинку був важливішим за власне життя.

"Сьогодні багатьом важливо зрозуміти: подібний спосіб протестування нам важко сприйняти, виглядає шокуючим... Але ми не знаходимо у жодного з них психічних розладів, як це намагалися довести комуністи. Навпаки, вони мали дуже тонке почуття справедливості та честі, мали пояснення цим крайнім і радикальним вчинкам", - пояснює історик Блажек.

.

І якщо довгі роки Василь Макух і його подвиг лишався забутим і засекреченим, то Ян Палах – 20-річний студент філософського факультету Карлового університету у Празі, який 16 січня 1969 року спалив себе на Вацлавській площі, став у себе на батьківщині національним героєм. Його посмертно нагороджено орденом Томаша Масарика І ступеня. Похорон загиблого борця переріс у політичну маніфестацію. У демократичній Чехії на його честь споруджено пам’ятник. А на місці самоспалення, поблизу Національного музею, ніколи не в’януть квіти. Чеський астроном Любеш Когоутек назвав відкритий ним астероїд на честь свого співвітчизника «834 Палах». У світі його ім’я стало символом боротьби проти тоталітарного режиму, зі спадщиною якого й досі не покінчено в Україні.

Лише нещодавно, в 2017 році, справедливість було відновлено, на фасаді будинку №27 на Хрещатику також встановлено меморіальну дошку пам’яті українському герою – Василю Макуху.

https://censor.net/ru/photo_news/359504/5_noyabrya_1968_goda_na_kreschatike_chlen_upa_vasiliyi_makuh_sjeg_sebya_protestuya_protiv_agressii_sssr

5 ноября 1968 Василий Макух совершил акт самосожжения в Киеве, выступая против колониального положения Украины, политики русификации и агрессии СССР в Чехословакии.

5 ноября 1968 года совершил самосожжение украинский диссидент Василий Макух, участник украинского движения сопротивления в СССР и воин УПА. Он, в знак протеста против коммунистической тоталитарной системы, колониального положения Украины, политики русификации и агрессии СССР против агрессии в Чехословакии, совершил акт самосожжения на Крещатике в Киеве

Василий Макух родился на Львовщине, когда она еще была в составе Польши. Был в УПА. Военным Трибуналом Львовского гарнизона по ст. 54 -1 "б" и 54 -11 Уголовного Кодекса УССР был осужден на 10 лет каторжных работ с ограничением в правах на 5 лет и с конфискацией принадлежащего ему имущества (уголовное дело П -27504). Срок заключения отбывал в Дубровлази (станция Потьма Мордовской АССР) и в концлагерях Сибири. 18 июля 1955 года был освобожден из заключения и выслан на спецпоселение. В тюрьме познакомился со своей женой Лидией, которая после тюрьмы родила ему 2 детей.

Долгое время жил в Днепропетровске (на Западную Украину ему вернуться не позволили). В его доме собирались националисты и единомышленники. Его дети разговаривали на украинском языке и в школе их обзывали "бандеровцами". На это Василий отвечал: "Все это пройдет! Когда наступит такое время, что Украина будет самостоятельной "

Василий Макух с женой и дочерью

5 ноября 1968 года Киев, как и вся "необъятная родина", готовился к встрече самого большого большевистского праздника - годовщины Октябрьской революции. Город украшали портретами "вождей", лозунгами и красными флагами. Милиция и переодетые в гражданское "кагебисты" несли патрульную службу, обеспечивая общественный порядок. Крещатик был переполнен людьми.

И вдруг прохожие увидели, как из подъезда дома 27 (вблизи Бессарабского рынка) выбежала охваченная огнем фигура и зазвучали слова: "Геть окупантів!", "Хай живе вільна Україна!"

Живой факел, а был это Василий Макух, привлек внимание всех, кто тогда оказался на Крещатике. Милиционеры пытались погасить огонь, но это им не удалось. Они грубо начали разгонять людей, чтобы было как можно меньше свидетелей этого беспрецедентного события. Наконец, обессилев от боли, фигура упала. Кто-то прикрыл ее шинелью. Примчалась карета скорой помощи. В больнице медики получили приказ от "кагебистов" - любой ценой спасти жизнь жертвы самосожжения. Не потому, что для них жизнь этого человека мало какой-то вес, а для того, чтобы выведать, принадлежал ли он к какой-то националистической организации.

Но врачам не удалось ничего сделать. Василий Макух, так и не приходя в сознание, 6 ноября 1968 года умер. Свидетелем этого события был Николай Мазур, уроженец Карова, который именно в это время как сержант срочной службы войск КГБ нес патрульную службу на Крещатике.

А тогда, 5 ноября вечером зарубежные "враждебные" радиостанции на весь мир сообщили примерно следующее: "Гражданин Украины Василий Макух, протестуя против коммунистического тоталитаризма, порабощения украинского народа и агрессии СССР против Чехословакии, совершил в Киеве акт самосожжения. Перед мужественным поступком украинца-патриота склоняет голову вся прогрессивная мировая общественность...".

5 ноября 2008 года в 40-ую годовщину самосожжения Василия Макуха, на Майдане Независимости был устроен концерт-реквием. В тот же день в Донецке, в главном офисе общественной организации инвалидов "Чернобыль-Помощь", в память Василия Макуха и Олексы Гирныка был открыт уникальный музей " Смолоскип".