Українська
Михайло Іванович Марченко

Михайло Іванович Марченко

Історик, Науковець, Ректор

Основна інформація
Михайло Іванович Марченко
  • Рід діяльності

    Історик, Науковець, Ректор

  • Дата народження

    19 вересня 1902

  • Дата смерті

    22 січня 1983 (80 років)

Біографія

Михайло Іванович Марченко народився в с. Гатне (нині село Києво-Святошинського р-ну Київської області) у сім’ї казенних селян. Коли Мишкові було 7 років, померла мати і старші брати взяли на себе опіку за малими. Михайло у 1918 р. закінчив двокласну земську школу й працював на своїй латочці землі разом із старшим братом Степаном (розстріляним гітлерівцями у Бабиному Яру). 

В лютому 1919 року М. І. Марченко був обраний секретарем ревкому та комбіду в с. Гатному. 

З 1920 по 1923 роки завідував сільским будинком Боярської сільсько-господарської професійної школи. До 1926 служив у Робітничо-селянської Червоної армії. Член КП(б)У–КПУ з 1927 року. 

З 1927 по 1928 роки був членом пленуму Будаївського райкому КП(б)У, з 1928 по 1929 пленуму Київського сільского райкому КП(б)У. 

У 1926-1928 роках очолював споживчу кооперацію с. Гатне, сільсько-господарської комуну ім. Г.Петровського (с. Гостомель), був головою сільради с. Нові Петрівці Київської області (нині село Вишгородського району Київської області). 

У 1932 - 1937 роках навчався та закінчив історичне відділення Інституту червоної професури при ВУЦВК. 28 серпня 1937 року секретаріатом ЦК КП(б)У направлений на роботу до Інститу історії України АН УРСР (нині Інститут історії України НАН України) завідувачем сектору феодальної доби. Одночасно працював завідуючим кафедри історії Київського педагогичного інститутуту. Був секретарем парторганізації Інституту історії України АН УРСР, депутатом Київ. міськради з 1937 по 1939 рік. 

Мобілізований з початком Другої світової війни, з 7 вересня 1939 – старший інструктор відділу пропаганди політ. управління м.Київа особливого війського округу. Брав участь у кампанії Українського фронту у 1939 році. 

16 жовтня 1939 року призначений ректором Львівського університету (нині Львівський національний університет). У травні 1940 року в Київському університеті (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка) захистив кандидатську дисертацію на тему: "Боротьба Росії й Польщі за Україну в перше десятиліття після приєднання України до Росії, 1654–1664 рр.". 

З посади ректора Львівського університету увільнений оргбюро ЦК КП(б)У 23 серпня 1940 року як такий, що "не справляється" з обов'язками (рішення затверджене ЦК ВКП(б) 6 листопада 1940 року). Повернувся до Києва на посаду завідуючого сектору феодальної доби Інститутуту історії України АН УРСР.

Після початку Другої світової війни, 23 червня 1941 заарештований Наркоматом державної безпеки УРСР як "активний український націоналіст", 8 липня 1941 року був етапований з Києва, утримувався у в'язницях у Томську, Маріїнську (нині місто Кемеровської області), Новосибірську. У листопаді–грудні 1941 року в Томській тюрмі № 3 прочитав для в'язнів кілька лекцій, що спричинило донос іньшого арештанта – доцента Ленінградського (нині С.-Петербурзький університет) університету, російського великодержавника. Звільнений за браком доказів 12 лютого 1944, працював у Новосибірському педагогичному інституті, викладав історію СРСР на курсах підвищення кваліфікації вчителів та у військовому училищі. З 1945 року викладав у Київському педагогичному інституті, де 1956 році на партзборах виступив зі спогадами про перебування в Гулагу, висловивши думку, що "українська культура за роки радянської влади розвивалася менше, ніж у дореволюційні роки, що зараз немає майже українських шкіл і ми маємо факти, коли в школах діти не можуть навчатися українською мовою". 

Після ліквідації 1956 роцй історичного факультету Київського педагогичного інституту до кінця життя працював професором Київського університету. 

9 лютого 1961 року в Ленінградському університеті захистив докторську дисертацію на тему: "Українська історіографія (з давніх часів до середини ХIХ ст.)". 

У 1979 році 77-літнього пенсіонера по-звірячому побили на вулиці: довгі місяці хвороби, лікарні; активізувалась хвороба Паркінсона. Інтелект було знищено. Понад три роки мучився енциклопедист, не впізнаючи навіть рідних; інколи важко народжував якесь слово. Наприклад, відчуваючи руки Валерія, промовляв: "Радість!"
22 січня 1983 р. у Києві помер 80-річний М. Марченко, похований у рідному с. Гатному.

undefined

Сім'я, Зв'язки

Онук - Валерій Веніамінович Марченко (16 вересня 1947 - 7 жовтня 1984) - український дисидент - правозахіснік, літературознавець і перекладач.

Донька - Марченко (Смужаниця) Ніна Михайлівна (07.02.1929 - 15.04. 2011), відомий педагог, кандидат наук.

undefined

Жінка - Марченко (Іванчук) Оксана Ларiонiвна (1906-1977)

Доньки - Лариса (1924-?), Алла (1939-?)

Творчість, робота

До питання розвитку феодальних відносин на Україні в рр. 1650–1660. В кн.: Записки історичного та філологічного факультетів Львівського держуніверситету ім. І. Франка, т. 1. Львів, 1940

Боротьба Росії і Польщі за Україну в другій половині XVII ст. (1654–1664 рр.). К., 1941

Історичне минуле українського народу в творчості Т.Г. Шевченка. К., 1957

Видатний історик України О.М. Лазаревський. К., 1958 (у співавт.)

Українська історіографія (з давніх часів до середини ХIХ ст.). К., 1959

Історія української культури: З найдавніших часів до середини ХVII ст. К., 1961

Фото
a15599e2-3835-4c35-bb6a-6e38f91bc375.jpeg
421407e8-cf31-41bd-94bc-15e176cb8786.jpeg
b33b8eaa-6e78-4fa1-8bb1-af3608e87135.webp
165fe24d-cb6f-42ed-97eb-66552dad5abd.jpeg