Наталія (Аврора) Русяєва. Неділя Раночек 1201й

Неділя

Раночек

1201й

Спекотно як в пеклі

Вже о 7й ранку +20

В Halya Kerosina Shyyan офігезний текст, я зранку його втрете перечитую 

«Щоб не воювати

Ісус пішов водієм трамваю —

сподівався на бронь

підрівняв гарно волосся,

забарбершопив бороду,

сидів із страдницьким виразом обличчя

в акваріумі прикрашеному

власними фотографіями

у різному віці і одязі.

Особливо любив ті, 

де прикладався до грудей матері.

Або просто фото матері. 

Жінки в салоні хрестилися,

заглядаючи в акваріум, 

махали на себе віялами, 

поправляли соломʼяні брилики,

обговорювали плани на відпочинок 

і бронь — вілл в Іспанії. 

Ісус терпляче дивився згори на тих,

хто його підрізав, 

виїжджаючи на колію

громадського транспорту —

навіть матюкливим монахиням

на дорогих тачках одразу усе прощав.

Особливо їм.

Війна — це не для мене, —

казав Ісус,

там оце щік на всіх не напідставляєшся,

це тобі не дорога лояльного до тебе

тилового міста. 

Магдалена просила його 

після зміни купити ягід і квітів:

Йди ввечері, — казала, —

це стратегія fallen fruits,

останній забирає найкраще 

задешево,

глянь тільки на цю

переспілу, нагріту, підмʼяту полуницю 

з рук замурзаного хлопчиська —

порівняй її з твердою і гарною,

яку зʼїсиш

перш ніж вона дійде до кондиції.

Ісус думав: 

На чорта мені ця Магдалена?!

Ходить на базар без спіднього,

отримує задоволення, 

коли їй в долоню вкладають

розпечену на сонці монету,

любить підгулявшу ягоду, 

вимагає якісь квіти …

вода з під квітів тхне

гірше за пелюшку немовляти,

якого у нас немає,

навіщо мені це все? 

Магдалена ще звечора,

коли вони лежали розніжені, 

описала йому квітку,

яку бачила, але не купила вчора, 

бо у неї закінчилася готівка:

щось таке, як мак, 

але більше — наче розкрита півонія, 

розміром із десертну тарілочку —

ідеальне ложе для джмеля…

Якийсь їбучий алєнький цвєточєк, —

думав про себе Ісус,

сам не розуміючи,

звідки у нього цей мем в голові,

ще, здається, було щось таке 

про паруса…

Тим часом він принюхувався

до троянд, 

зрізаних з куща

хаотичними оберемками —

мали би їй сподобатись, 

їй ж головне

оця естетична невпорядкованість.

Пахннуть.

Рожі не продаються, — 

сказав до нього заклопотано чоловік,

намагаючись поставити

останню картоплинку

на хитку пірамідку, —

то хлопець загинув,

це йому.

Магдалена сердилась,

що Ісус повернувся без квітів, 

сердилася аж поки 

він не помив їй ноги

власним язиком.

А потім,

вони лежали розніжені 

і він сказав:

вода від квітів тхне,

як пелюшка немовляти,

якого у нас немає. 

Поки що.

Нащо воно тобі?»

Наталія (Аврора) Русяєва