“Ніч яка, Господи” Вірш “ВИКЛИК” Михайло Старицький написав у рідному селі Кліщинці, чекаючи на кохану дівчину.
“Ніч яка, Господи”
Вірш “ВИКЛИК” Михайло Старицький написав у рідному селі Кліщинці, чекаючи на кохану дівчину.
Михайло та його троюрідний брат Микола Лисенко не цуралися простих селян і при нагоді ходили на сільські вечорниці. Там 21-річний Михайло й побачив надзвичайно вродливу дівчину Степаниду…
Кілька наступних вечорниць Степанида не приходила, і Михайло дуже сумував за нею. А потім не витримав і пішов до неї додому та попросив у її батька дозволу про зустріч. Біля Сули під вербами парубок чекав дівчину, а в голові спливали віршовані рядки:
Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай…
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупі ми тут під калиною –
І над панами я пан…
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелеться полем туман;
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;
Небо незміряне всипано зорями –
Що то за Божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.
Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько:
Тепло – ні вітру, ні хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар;
Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала –
Ані шелесне в гаю!
Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх…
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання – за гріх?
Картина "Побачення" (або "Українська ніч") видатного українського живописця – Миколи Пимоненка.
(773) 844-0401
