Олексюк Максим Вікторович
Сержант
- Рід діяльності
Сержант
- Дата народження
23 листопада 1995
- Дата смерті
07 червня 2019 (23 роки)
- Місце народження
м. Козятин, Вінницька область.
- Місце смерті
сел. Новолуганське, Бахмутський район, Донецька область.
- Місце поховання
м. Козятин, Вінницька область.
- Причина смерті
Загинув під час прицільного артилерійського обстрілу позицій ЗСУ поблизу смт Новолуганське на Світлодарській дузі внаслідок прямого влучення 122-мм снаряду в траншею (бійці облаштовували нову позицію). Разом з ним загинув старший лейтенант Д. Пругло, ще вісім бійців отримали поранення різного ступеня тяжкості.
- Нагороди та звання
Указом Президента України № 469/2019 від 27 червня 2019 року, "за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Нагороджений почесним знаком "Маріуполь. Відстояли - Перемогли" (посмертно).
Нагороджений нагрудним знаком НГУ «За доблесну службу» (посмертно).
Рішенням 11 сесії 8 скликання Козятинської міської ради від 28 травня 2021 року №306-VIII нагороджений відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм» (посмертно).
Рішенням 12 сесії 8 скликання Козятинської міської ради від 24 червня 2021 року №376-VIII присвоєно звання «Почесний громадянин міста Козятин» (посмертно).
- Увічнення пам'яті
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 11, ряд 7, місце 13.
- Сімейний стан
Залишились мати, вітчим та брат.
7 червня 2019 року внаслідок артилерійського обстрілу позицій окремого загону спеціального призначення «Азов» 12-ї бригади оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького Національної гвардії України загинули двоє «азовців» – старший лейтенант Дмитро Пругло і сержант Максим Олексюк.
Максим виріс у Калинівці, потім переїхав із батьками в Козятин. Рідні та однокласники пригадують, що Максим був спокійним, виваженим, любив спорт. Оминав суперечки й сам намагався ні з ким не сперечатися. Закінчив Козятинську загальноосвітню середню школу №1. Класний керівник Максима Любов Федорук з болем згадує, що юнак був завжди наполегливим і справедливим. Намагався всього домогтися власними силами. «Мав хороші досягнення в спорті, особливо в стрибках у висоту, високі вольові якості. Перед фатальною ніччю Максим вийшов на зв’язок майже з усіма однокласницями», – додає вона.
Після школи опановував професію водія у Вінниці. Потім був призваний на строкову військову службу до маріупольській бригаді Національної гвардії України, а згодом продовжив службу за контрактом у лавах окремого загону спецпризначення «Азов». За півтора роки служби проявив себе відповідальним військовослужбовцем та щирим товаришем.
«Я з Максимом познайомився безпосередньо на бойових позиціях. Це було в січні, – говорить один із бойових побратимів сержанта Олексюка. – Ми почали гарно спілкуватися. Він з усіма ладнав і дружив. Мав багато планів на життя, зокрема, дуже хотів освоїти військову справу і, мабуть, залишитися в частині. Не ховався за спинами. Адже там щодня відбуваються обстріли, жодні мирні ініціативи не діють».
«Максим Олексюк для нас став бойовим товаришем, близьким другом, якого можна назвати братом. Кожен із нас буде згадувати його з усмішкою, бо він був життєрадісним хлопцем, – каже друг Максима з позивним «Білий». — Він був упертим, але добрим і тямущим. З тих бійців, кого не втримаєш на тилових позиціях. Максим завжди рвався в бій захищати країну, перемагати ворогів. Так сталося в цю фатальну ніч». Військовий говорить, що Максим не мав у цей день виходити на бойове чергування, але він сам виявив бажання допомогти хлопцям облаштовувати позиції.
Вірний і хоробрий воїн, сержант Максим Олексюк залишився відданим ратній справі до останнього подиху, поклавши своє життя за волю та незалежність своєї країни.
