Ільків Ольга Фаустинівна

Ольга Ільків народилася 1920 року у Стрию. Спочатку її виховували дідусь і бабуся, а коли дівчинці виповнилось 14 років, вона переїхала до Варшави, де жила її мама - Розалія Ільків.

"Мені говорили, що там, у Варшаві, я стану полькою. А я крикнула: не стану, не стану. Я - українка. Ще з дитинства була завзятою, щось таке в моїй крові було".

Ольга вчилася в Українському інституті для дівчат у Перемишлі, стала членом "Пласту". До Організації українських націоналістів вступила 30 червня 1941-го. Якраз в той день національні збори у Львові, участь в яких брала українська інтелігенція, проголосили Акт відновлення української державності.

Львів вже був захоплений німцями. Після проголошення Акту Гестапо арештувало Степана Бандеру й інших членів ОУН.

Рятуючись від перслідувань, Ольга втікає до Житомира, де влаштовується на залізницю. Завдяки цьому вона діставала квитки на потяги і передавала їх українським підпільникам, вербувала людей, створюючи жіночу мережу ОУН.

"Я не могла цього не робити, не приєднатися до підпілля. Вся Україна тоді горіла", - згадувала пізніше пані Ільків.

"Мені то легко було, я вміла говорити, була дуже переконливою", - згадує пані Ільків. У розпал війни, у квітні 1943-го, вона вийшла заміж за керівника стрийського надрайонного проводу ОУН Володимира Лика.

Вже по закінченні Другої Світової війни, у підпіллі у 1946 році, у неї народилася донька, з якою вона переховувалася по конспіративних квартирах.

У 1948 році у подружжя Ольги Ільків та Володимира Лика народився син. Чоловік Ольги Ільків загинув у тому ж році.

Ольга Ільків захоплювалася поезією і сама писала вірші (псевдонім «О. Звіробій»), які поклала на музику Марта Пашківська у 1948. На початку 1950 р. Роман Шухевич через Галину Дидик передав «штафету», в якій рекомендував їй переїхати з родиною на Донбас та створити там осередок ОУН.

14 березня 1950 р. у Львові заарештована співробітниками МГБ. 24.11.1951 р. засуджена Особливою нарадою при МГБ у Києві на 25 років з конфіскацією майна. Ув’язнення відбувала в Олександровській, Володимирській тюрмах та в Іркутській області. Звільнена 6 лютого 1964 р.

Від вересня 1964 р. працювала санітаркою в Львівській обласній лікарні, від 1966 р. – у домоуправі м. Львова двірником, щоб отримати помешкання та забрати дітей з інтернату. З 1972 р. до виходу на пенсію (1976) працювала у Львівському історичному музеї. Згодом, у відділі фондів Музею народної архітектури та побуту у Львові (1977-1979), збирала старожитності на Опіллі, зокрема, Ходорівщині.

Ольга Ільків брала участь в установчих зборах Всеукраїнського Братства ветеранів ОУН-УПА ім. ген. Р. Шухевича – «Т. Чупринки», Конгресу Українських Націоналістів у Києві (1992). У 1995-2000 рр. – заступник голови Всеукраїнської ліги українських жінок, від 2003 співпрацює у Львівському обласному громадському об’єднанні «Комітет Свободи», з 2015 р. член ВО Свободи.

Була учасницею багатьох наукових та виховних заходів, присвячених Визвольним змаганням українців, брала активну участь у політичному житті України. У 2012 р. за активну громадянську та життєву позицію, творчу діяльність, участь у наукових та виховних заходах, Ольга Ільків була відзначена у номінації «Львів’янин (львів’янка) року».

Ольга Ільків є однією з героїнь фільму «Три історії Галичини». Нагороджена у 2008 р. Орденом княгині Ольги ІІІ-го ступеня.

Ольга померла 6 грудня 2021 року. Їй був 101 рік.