Оністрат Остап Андрійович

Згадую хороше, що було між нами.

Він ніколи не боявся нічого і нікого. Він завжди був готовий виконати любу задачу. Його дратував армійський тупізм і намагання нічого не робити… 

Він з ДШВ пішов, тому що там йому довелося «нічого не робити»…

І ще… він до цього моменту був сином «Оністрата». А тепер, я тато героя Остапа Оністрата. Напевно він підсвідомо цього хотів. На жаль, таким складним і незворотнім шляхом…

Останнім часом він казав мені, що хоче вийти з під мого впливу в армії. Що хоче зробити власну карʼєру, хоча в не розумів що робити після перемоги. Став говорити про вищу освіту. Інколи питав мене про те, як поводити себе з жінками.

Він занадто швидко подорослішав…

Я до початку війни думав, що він занадто меланхолійний і не практичний. Рік і він став абсолютно іншим … 

Людиною, яка приймала самостійні і складні рішення.

Думаю, мені віддадуть його завтра вранці з усіма документами. Відспівувати будемо в церкві, де ми його хрестили у вівторок. Це на Смірнова- Ласточкіна. 

Ховати будемо у вівторок на берковцах. 

Знову важка ніч. Прокинувся як в моральному полоні. Не можу подітися від своїх думок.

Андрій Оністрат

З вчорашнього ранку не можу не думати про Остапа Оністрата.

Серце розривається. 

Років десять тому, мій друг та кум Андрей Онистрат приїхав на зустріч до мене зі своїм сином. Як нахохлений горобчик він сидів на задньому сидінні. В окулярах, які здавалися трішки завеликими. Посміхався. Андрій був як завжди гучний, а Остап навпаки спокійний. 

Остап виріс й виявився більш мужнім ніж більшість українських чоловіків. Пішов добровольцем навесні 22го. Міцний, стрункий, сильний. Тільки посмішка залишилась та сама. Щира та трішки дитяча. 

Андрій доєднався до сина й служив з ним в одному підрозділі поруч з Угледар. 

В п’ятницю, під час виконання завдання, Остап загинув. Його більше немає. 

Ніхто не може осягнути горя батьків. Горе Батька. Воно безмежне й невиліковне. Андрій! Наша родина скорбить разом з вашою. Тримайтесь! Треба жити. 

Остап - Ти справжній Герой. Уособлення української сили. Назавжди Тобі 21. Україна є Україною завдяки Тобі та твоїм Побратимам. Шана та низький уклін! 

Мене переповнює сум, біль та злість. 

Ненавиджу цю війну й цю * * * що як ракова пухлина цієї планети несе лише смерть та руйнацію. Ні на що окрім знищення не заслуговує.

Andriy Fedoriv

Батько - Андрій Оністрат

Мати 

Брат

Сестра