Орест Каракевич. Після інтерв'ю генерала Залужного

З початку повномасштабки не дозволяв собі залазити в сферу політики і її представників (центральної влади) та публічно обговорювати дії військового командування країни. 

   І якщо в перше я не полізу далі, то після інтерв'ю генерала Залужного все ж хочу написати декілька слів щодо другого. 

  Почнемо з того, що на всіх знаючих (хто воює чи постійно волонтерить) жодна теза не стала "холодним душем". 

  Реалії зовсім не такі, як в бравих зведеннях різних телеграм-каналів чи телемарафоні. 

  Як і в перший рік повномасштабки, так і в 2023 постійно повторюю одне - намагання нав'язати суспільству тези "ми перемагаємо, от-от закінчення війни", чи "2-3 тижні" від найбільшого брехуна і просто ід'ота Арестовича зробили свою чорну і катастрофічну справу - народ дозволив собі розслабитися. 

   Від "перемогти любою ціною" ми прийшли до "війна десь там далеко". Страшний наслідок, точно як в 2015-2016-му роках. 

   Непомірне розпіарення контрнаступу зіграло злий жарт в першу чергу з тими, хто його і розкручував - вони стали заручниками успіху чи його відсутності. Проблеми на полі бою змушували негайно шукати шляхи вирішення не так заради досягнення військових цілей, а щоб дати аудиторії результат, який вона вимагала, спираючись на свої очікування. Це апріорі не могло не призвести до катастрофи і низки тих чи інших помилок. А розплата за реаліті-шоу, яким для більшості населення стала війна - життя бійців і території країни. 

   Тепер уже для всіх, не тільки для військових, не секрет, що росіяни чудово створюють оборонні укріплення та боги в мінуванні. Також для нас зовсім не є новиною той факт, що вони роблять все можливе для утримання захопленого. 

   Що в цьому дивного - адже путін досяг цілей, які озвучував при вторгненні - сухопутній коридор в Крим і схід України (тут не зовсім, до правди кажучи). 

   Київ, Харків, Дніпро, Одеса - так, це максимальне підняття ставок в грі. Але якщо не вийде (не вийшло) - ну, "цілей які я ставив досягнуто". Якось так. І тепер робиться все можливе і неможливе, аби втримати що є, нав'язати позиційну боротьбу, посадити за стіл переговорів. Щоб через декілька років вдарити знову, зробивши висновок з попередніх помилок. 

   Тому я солідарний як з Президентом України, так і з Генералом Залужним - допустити це, зупинити активні бойові дії означає запустити механізм остаточного знищення країни в найближчі роки.

    Одразу після виходу наших військ з Бахмута я писав про необхідність його утримання до останнього (маю право, бо практично до останнього там і воювали теж), і що це було правильне рішення, хоч докрина НАТО і всі союзники твердили інше. Це не було політичною забаганкою чи безумсвом певних генералів - лише так був виграний час для створення другої лінії оборони і загнання військ РФ в пастку знищеного міста. Якби війська вивели раніше - думаю, лінія оборони вже була б за Краматорськом. 

   Але чи були зроблені висновки з тої битви? Я маю думки на цей рахунок, але не стану писати тут. Це й так видно по стану справ на гарячих ділянках фронту зараз.

   В той же час в приватних розмовах (ті, з ким говорив, згадають) вказував на необхідність негайно звернути увагу на стан справ навколо Авдіївки - там розіграється наступна велика битва. Простими словами просився поїхати туди для виконання відповідних для нас завдань. Але були поставлені інші - значить так було потрібно. 

   Якщо Бахмут був нашим ДАПом, то Авдіївка стане другим Дебальцево - говорив тоді й щось воно так виглядає тепер. І переживаю, бо після Дебальцево під час АТО лінія практично завмерла. А позиційна, затяжна війна на виснаження - те, що треба РФ в першу чергу зараз.

   Генерал Залужний бере на себе відповідальність, заявляючи, що допустив помилки в оцінці ворога та наших дій. Насправді помилка лише в тому, що навчений стандартами НАТО командир і підготовлені по ним бригади і діяли згідно них. Один ньюанс - згідно тих самих стандартів для дій такого масштабу необхідна відповідна кількість техніки (мало не вся, що є в НАТО, супроти такого ворога, як РФ) і тотальне панування в повітрі. А у нас?.. Риторичне питання.

   Всі ці стандарти не підходять до конфлікту, масштаби якого можна порівняти хіба що з 2 світовою, а на деяких ділянках фронту вони її переважають. Відповідно й західний підхід тут не працює. 

   Це як з ковідом - коли він вибухнув і західна медицина кинулась його лікувати згідно стандартних протоколів - відбулась катастрофа. Аж поки не були розроблені нові. Так і тут - необхідний був абсолютно новий підхід, нестандартний. Скажемо так, мікс західних технологій, якості, стилю ведення бойових дій і так, радянського стилю.

   А зараз ситуація практично зайшла в глухий кут. 

   Ні, кількість гробів, які йдуть в РФ, не змешить їх мотивацію воювати. І це навіть не тому, що їх 140 млн., а нас 25 в країні.     

   Там суть в самому менталітеті. 

   Як це не парадоксально, але пересічні росіяни, які ведуть окупаційну війну, більше заряджені воювати, аніж українці, які боряться за виживання. 

   В народу, який не веде життя у великих містах, а існує та бухає на периферії - а таких там повальна більшість, немає ніякої мотивації, тому сама можливість воювати, заробляти на війні для них вже є мотиваційним фактором.     

  "Борьба с фашизмом, повторить подвиг дедов, за родину за Сталина" - це вже причина, аби воювати. Проблем з мобілізацією там нема.     

   Економіка РФ вже переведена на військові рейки. Державне виробництво військової техніки, дронів в промислових масштабах і т.д. І союзники в них є доволі сильні - Північна Корея, Іран. І тіньові джерела доходів в обхід санкцій. 

   Час грає їм лише на руку. 

   В той час як у нас в тому плані біда - людей не вистачає катастрофічно, мотивації йти боротись за виживання нема (якщо сам цей факт не є мотивацією, то я вже не знаю), всі гілки влади далі діють за канонами довоєнного часу, розподіляючи бюджети часто просто абсурдно, як для військового часу. 

   Чиновники всіх рівнів так само не хочуть сприймати нову реальність, як і велика частина населення. 

   Економіка досі не сконцентрована виключно на фронті, хоч це мало бути вже дуже давно. Це стосується не тільки військового сектору, але й критичної інфраструктури. Ворог вивчив свої помилки минулої зими. І я бачу, що зробив висновки - накопичує сили для масованого удару, як тільки підуть перші серйозні холода.    

   Чи готова країна? Я не знаю. Дай Бог, щоб так. 

   Вся та техніка, яку захід нам дає дозовано, по чуть-чуть, мала бути на фронті ще рік тому в набагато більших масштабах. І я абсолютно погоджуюсь, що попри неї, нам зараз критично необхідні нові технологічні, близькі до фантастики рішення, єдині системи управління, автоматизація процесів.. 

   Але роль людини тут далі головна. Без достатньої кількості бійців, спеціалістів все це немає сенсу. 

   Майбутнє нашого покоління вже вирішено. Це війна і нічого, окрім неї. Ті, хто цього не розуміють, або не хочуть - лише тікають від реальності. Та цей забіг не виграти - якщо тікати, попереду тупик. 

Ми можемо лише вплинути на те, щоб не передати війну нашим дітям. 

   Колись я писав, що нам даний унікальний шанс за всі 300 років - раз я назавжди покласти край терору РФ відносно нашого дому. Цей шанс тане на очах. Ми все більше віддаляємось від " єдина нація і перемога" і наближаємось до "що робити, аби вижити?".

Орест Каракевич

4 листопада 2023