Перша моя вчителька - Олександра Петрівна Волкова

Вирішила написати про першу свою вчительку, яку любила і пам'ятаю все життя з подякою в серці. Олександра Петрівна Волкова... Сувора була жінка, залізна лєді, саркастична іноді, гострого розуму, з неймовірним почуттям гумору. Її характеру багато хто побоювався, але серце мала добре і дітей любила.

Оскільки мене ростили та пестили дві бабусі, дитячого садочка я не знала і боялася, як і школи, коли прийшов час...

Школа наша за номером 142 і досі знаходиться біля метро КПІ. Пам'ятаю, як опинилася першого вересня в класі, за партою... Постійно хотілося плакати... Я ковтала ті сльози, тремтіла і мріяла скоріше піти додому... Хлопчик поруч за партою схвильовано поглядав на мене, підіймав руку і казав вчительці : ,, А вона, чомусь, плаче... " Гена Березовий, вітаннячка! 🙂

Олександра Петрівна проявила до мене таку увагу, небайдужість та турботу, що я полюбила її одразу і назавжди... Всі чотири роки я відчувала від неї душевне тепло, симпатію та захист. Хоча, коли вона побачила мою бабусю першого вересня, то казала, що злякалась, бо менша донька бабусі теж вчилася раніше в Олександри Петрівни і залишила по собі незабутні враження... То була мала розбійниця, погано вчилася, вчиняла бійки з хлопчиками,а ще полюбляла розкладати на уроках ляльки і гратися ними... Вчителька занепокоїлась, чи не стане й онучка таким ,, подарунком"...Але швидко зрозуміла, що зі мною їй пощастило 😀

Всі чотири роки я малювала класну стінну газету, чим дуже догоджала Олександрі Петрівні. Мої зошити з правопису вона показувала всій школі, викладала на стендах виставкових і це допомагало мені почуватися трохи впевнішою, бо, взагалі то, я була дуже зажатою та невпевненою дитиною. 

Вчителька багато з нами проводила часу на природі, у парках, цікаво розповідала про рослинний і тваринний світ. Возила нас на вистави до київських театрів, в цирк, у кіно. Після цього ми обговорювали побачене і це було завжди дуже цікаво. Вона поважала нас, маленьких людей, вчила з любов'ю, ми були їй не байдужі. За зовнішньою суворістю, стриманістю відчувалося добре серце, якому ми важливі були зі всіма своїми радостями і бідами. Наш клас був у неї останній, передавши нас далі, вчителька пішла на пенсію. І ми сумували за нею дуже! 

Можна довго і багато цікавого розповідати про все, що відбувалося з нами за ті чотири незабутні роки, але.... на цьому я закінчу...Дорога Олександро Петрівна, дякую Вам, що Ви були в моєму житті ... Світла пам'ять, Царство небесне... 

Відчуваю Ваше тепло й досі... Спочивайте з миром... 

На цій фотографії улюблена вчителька зі своїми кращими ученицями

Автор Ірина Бондарєва