Пивовар Йоганн-Генріх Марр. Maksym Oleynikov
У 1843 роців нашому місті з’явився 32-літній німець з міста Кобург на ім’я Йоганн-Генріх Марр. Прибув він до Києва разом із матір’ю і молодою дружиною. Залишити рідну Саксонію його змусили чи то конфлікт з родичами, які категорично пручалися його шлюбу з 16-річною дівчиною, чи то жорстка конкуренція серед колег-пивоварів.
Й-Г. Марр привніс би у київське пивоваріння хиба що свою німецьку рецептуру і такий же німецький порядок, бо киянам хмільний пінистий напій був добре відомим і без нього. Ще з початку ХVII ст. в київських корчмах і шинках пиво продавали квартами, а на базарах – відрами. Відро пива коштувало 17коп (для порівняння – відро горілки тоді було значно дорожчим, 85коп).
Спробувавши відкрити свою власну пивоварню у Києві, Марр з перших же кроків зіткнувся із місцевою бюрократією, боротьба з якою вартувала йому чимало грошей, здоров’я і тривала довгих 3 роки.
Коли Йоганн-Генріх звернувся до Київської казенної палати з проханням дозволити відкрити пивоваренний завод, чекати відповіді йому довелося кілька місяців. І в проханні йому відмовили. Аргумент? – він не є членом жодної з трьох купецьких гільдій, тому не має права займатися бізнесом.
Марр рушив записуватися до купецької гільдії, але отримав відмову: головною умовою вступу до купецького стану було володіння нерухомістю в Києві. Тоді Йоганн-Генріх купив ділянку з двома закинутими спорудами на березі річки Сирець, сплативши за нього міщанці Олександрі Підкопаєвій 142 рублі 85 копійок сріблом. Однак до гільдії його й після цього не прийняли. Люб’язно пояснили, що нерухомість – умова важлива, але не єдина. До гільдії не приймали осіб без російського громадянства…
Відмовлятися від німецького громадянства Марр не збирався. Але що поробиш? Марр, його мати Барбара і дружина Кристина стали громадянами Російської імперії. Йоганн-Генріх став Ываном Григоровичем і як власник нерухомості був записаний до київських купців 3-ї гільдії.
13 березня 1845 року Марр подав вже третє клопотання про відкриття пивзаводу. Однак у справу неочікувано втрутився губернський прокурор з вимогою, щоб підприємець отримав ще і згоду Міністерства внутрішніх справ…
Втручання прокурора не було випадковим. Один з його родичів, що мав невелику пивоварню, теж планував відкрити пивзавод. І поява енергійного конкурента загрожувала його планам. Справа Марра пішла по інстанціям, докотилася до Петербургу, де надовго лягла під сукно. Час йшов, стартовий капітал німця танув. Наш брат, мабуть, почав би топити горе у чарці, скаржачись сусідам і знайомим на примхливість долі. Але методичний німець не здався. Писав листи міністру внутрішніх справ, київському генерал-губернатору, і врешті в червні 1846 року із столиці на Куренівку прийшло офіційне повідомлення, що перешкод для будівництва немає. Витративши три роки на боротьбу з російською бюрократією, Марр у 1848р. на вулиці Копилівській відкрив свій пивзавод із 8 робітниками у штаті. Завод давав 12500 відер пива на рік. Також випускав трохи портера (130 відер) і 120 відер меду. Продаж продукції приносив понад 5 тисяч рублів на рік.
Ще за два роки Марр зміг купити садибу на розі Хрещатика і Бесарабки і збудувати там готель для постояльців з середніми доходами. За співвідношенням ціна-місце розташування це був один з найпривабливіших готелів у Києві. Однак роки боротьби за право вести свій бізнес далися взнаки – в квітні 1855 року Марр помер у віці 44 років. Своїм дітищем він управляв лише 7 років. Справа його київського життя – перший київський пивоваренний завод – перейшов під управляння його 28-річної удови Кристини. Вона успішно керувала бізнесом чоловіка ще наступні 33 роки.
Але після її смерті у 1888р. справа почала занепадати. Винні в цьому були нові керівники. Спочатку старший син Йоганна, потім синова дружина, а потім всілякі орендатори. Завод поступово втрачав позиції, відставав від вимог часу. Підприємство давало біля 100 тисяч відер пива на рік – обсяг доволі скромний порівняно з конкурентами.
Наприклад, пивзавод Михайла Ріхерта на Кирилівській,35 випускав на рік 400 тисяч відер. А було ж ще біля 20 конкурентів – заводи Якова Ріхерта на Сирецькій (нинішній завод шампанських вин), Карла Шульца на Деміївці, Південно-Російського акціонерного товариства і т.д.
Завод перейшов до молодшого сина Марра – Йосифа – далеко не у кращому стані. Але серед чеснот Марра-молодшого були батькова енергійність і завзятість. Йосиф Марр вирішив повернути підприємству колишні позиції. У січні 1909 року він звернувся до губернського правління з проханням дозволити знести старий 2-поверховий корпус заводу і збудувати на його місці новий 4-поверховий. Дозвіл він отримав, уникнувши батькової сумної долі у спілкуванні з владою.
Проект розробив не хто-небудь, а славетний київський архітектор. Перехожі на сьогоднішній Куренівці навряд чи здогадуються, хто збудував приміщення заводу, яке дійшло до наших днів. Це був Владислав Городецький – прославлений творець і власник «Будинку з химерами» на Банковій,10.
Чому архітектор, який був тоді в зеніті слави, взявся за таку банальну річ, як невиразний виробничий корпус , та ще й на окраїні? Справа в тому, що Городецький був Йосифу Марру зятем - одружений на його дочці Корнелії-Жозефіні. Тому не лише спроектував будівлю, але й взяв на себе авторський нагляд за будівництвом.
Новий корпус став до ладу у 1913 році. Обсяг виробництва виріс втроє. То був рік, з яким усі довідники в радянський час порівнювали промислові й інші здобутки країни. Можливо, перший у Києві пивзавод і повернув би собі першість на ринку, але втрутилась історія.
1914 рік. Перша Світова війна. Імператор Микола ІІ ввів «сухий закон» - заборона виробництва алкоголю поширювалась і на пиво. Йосиф Марр намагався зберегти справу батька – став випускати безалкогольне пиво і фруктові води. Але це вже не було потрібним ані споживачам, ані новій владі, що прийшла через чотири роки. Так що у приміщеннях, збудованих самим Городецьким, випускали фірмове пиво Марра всього лише один рік – з 1913 по 1914…
У 1918 році, вже в часи УНР, завод освоїв виробництво солодових напоїв «Народний» і «Столовий». Більшовики націоналізували підприємство і з 1937 року налагодили там виробництво вітамінно-сокових напоїв. Випускав їх завод і по війні, з 1944 року, у складі тресту «Укрвітамінпром». Через 10 років, у 1954-у, виробництво реорганізували у Київський вітамінний завод. У 1976р. він увійшов до складу хіміко-фармацевтичного об’єднання «Дарниця». У 1994р., вже після розвалу СРСР, завод став самостійним приватним підприємством.
Будівля заводу на вул.Копилівській,38 дещо змінилася, де-не-де обросла радянською плиткою, змінила колір, але що у ній нікуди не поділося – те, що її проектував і будував Владислав Городейький. Можливо, саме завдяки йому ми і згадуємо сьогодні сімейний бізнес Маррів, перших пивзаводчиків нашого міста.
