Плужник Євген Павлович

Гордість України.

Євген Павлович Плужник (26.12.1898-02.02.1936), український поет, драматург, перекладач, один з представників українського Розстріляного Відродження.

Є. Плужник народився у слободі Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії (Східна Слобожанщина). Його батько був купцем, вихідцем з Полтави. У родині було восьмеро дітей.

Євген багато навчався – спочатку у сільській школі, потім у кількох гімназіях – в Богучарі, Ростові-на-Дону, Боброві (Воронежчина).

У 1918 р. разом з родиною переїхав на Полтавщину.

Під час громадянської війни вчителював - викладав мову та літературу у с. Багачка Миргородського повіту на Полтавщині.

Навчаючи дітей, він одночасно поглиблював і свої знання.

Відчуваючи брак власної освіти, вступив у Києві до Ветеринарно-зоотехнічного інституті, згодом до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка. Але через хворобу покинув навчання і звернувся до літератури.

Працював у редакціях, був перекладачем, а вечорами продовжував самоосвіту та писав вірші. 

У 1923 р. Микола Зеров залучив Є. Плужника до Асоціації письменників (Аспис), що об’єднувала тоді всю “непролетарську” літературу Києва.

У 1924 р. Плужник стає членом письменницької групи “Ланка”, яка у 1926 р. перетворюється на “Марс” (Майстерня революційного слова). Літоб'єднання “Марс” на той час вважали за київську неофіційну філію харківської ВАПЛІТЕ.

Перші твори Плужника були опубліковані під його прізвищем у 1924 р. На той час письменнику було 27 років.

📚Творчий доробок Є.Плужника - роман «Недуга» (1928), поетична збірка «Рівновага» (1933), віршована п’єса «Змова в Києві", п'єси "Професор Сузораб", "у дворі на передмвсті", словник «Фразеологія ділової мови». 

Перші українські вірші Є. Плужника (в гімназійний період він писав російською) були опубліковані у 1923 р. в київському журналі “Глобус” під псевдонімом Кантемирянин (від назви рідного села).

У 1926 р. вийшла в світ перша книжка віршів Є. Плужника під назвою “Дні”.

Остання прижиттєва збірка письменника “Рання осінь” вийшла у 1927 р.

Твори Є. Плужника друкувалися в журналах «Глобус», «Нова Громада», «Червоний Шлях», «Життя й Революція». 

✍В українську поезію 1920-х рр. Євген Павлович Плужник увійшов як співець гуманізму.

Його поезії сповнені трагічного звучання: проповідям класової ненависті й безжальному братовбивству він протиставляє ідею абсолютної цінності людського життя, протестує проти бездумної революційної жорстокості.

Він прагнув конкретного гуманізму, зверненого до кожної людини, що опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, зрештою, саме життя.

Поет розкриває протиріччя між метою і здобутком, між справжнім сенсом людського життя і його нікчемними зовнішніми виявами.

Поезії Є. Плужника властиві глибокий ліризм, драматизм почуттів, майстерна поетична мова.

Творчі здобутки Є. Плужника високо оцінив М. Рильський, М. Зеров, М. Бажан.

Збірка поезій під назвою “Рівновага”, яку Плужник підготував до друку і яка датована 1933 р., лишилася ненадрукованою: разом з багатьма своїми друзями й колегами по перу він потрапив у жорна сталінської репресивної машини.

Спільно з В. Підмогильним Є. Плужник уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926, 1927).

Заради заробітку робив мовну редакцію «робітничих» письменників, зокрема, редагував «Роман міжгір’я» І. Ле.

25 березня 1935 р. Євгену Павловичу Плужнику оголосили вирок: смертна кара, яку пізніше було замінено десятьма роками заслання. Та зважаючи на його хворобу – туберкульоз, це було рівнозначно розстрілу.

4 серпня 1956 р. постановою Військової колегії Верховного Суду СРСР вирок Євгену Павловичу Плужнику скасовано і справу припинено “за відсутністю складу злочину”.

У 1992 р. іменем Євгена Плужника названа Центральна районна бібліотека Шевченківського району Києва (вул. Прорізна, 15).

Джерело: https://www.facebook.com/denzadn