Річницю війни я зустріла не в Україні. Катерина Возіанова
Так сталося, що річницю війни я зустріла не в Україні - мала поїхати з Євою на її виступ по танцям у Польші. Це мій перший закордон за рік. Річниця війни для мене дуже важлива дата - дата мого переродження, тому я вважала, що точно маю бути в той час саме там, де все почалося.
Але вибору не було - я мала їхати. І зараз, сидячі тут у Варшаві, класному мирному місті в якому українську (та російську) мову чутно на кожному кроці, де на кожному другому автобусі українські прапори, де вже остаточно Європа без будь якого натяку на радянсткість, я дійшла декількох висновків. До яких би точно не дійшла, якби не покинула Київ на, майже, тиждень.
По-перше, як тільки перетинаєш кордон - нема ніякої війни. Ні в ефірі, ні в розмовах на вулиці, ні у повітрі. Війна присутня тільки там, де вона фізично є.
Зрозумівши це я навіть не можу уявити, яки зусилля прикладає наш АП та кабмін, щоб здобути допомогу. Н Е У Я В Л Я Ю.
По-друге, жити без війни - настільки кльово! Але зрозуміти це на 200% (напевно) можна тільки маючі досвід життя у війні. Тільки зараз я розумію своїх бабусю і дідуся, які пройшли через війну але залишилися дуже світлими та дуже щасливими людьми до самої смерті. Здається, що горе відкриває якусь заслінку в душі, і як тільки вона відкрита - всі відчуття помнажаютсья на 10.
По-третє, я дуже сподіваюсь, що багато хто з тих, кто закордоном надихнеться та повернеться будувати нове майбутнє України. Є відчуття, що багато хто багато що побачив. Сподіваюсь, що це принесе користь нашій державі.
Ну і на останок, відчуття дому - це щось запрєдєльноє. Щось настільки глибоке, настільки важливо особосто для мене, що я не хочу міняти його на будь який комфорт мирної країни.
Дякую Єві та її виступу за привід, дякую Польщі за гостинність, дякую можливість знов згадати як охєрєнно жити у мирі. І незалежності.
Україна, я іду додому і буду з ще більшою силою робити все задля перемоги!
Обожнюю тебе! Скоро побачимось!
