Середня школа № 30, що на вул.Тарасівській, 11. Київ

60 років. Саме стільки минає сьогодні з того дня, як ми познайомились один з одним, мої дорогенькі шкільні друзі і подруги, мої однокласники!

Тоді доля звела нас в один 1-А середньої школи № 30, що на вул.Тарасівській, 11. Вже після нашого випуску, у 1977р. до будівлі нашої школи, зведеної у 1955р., переїхала школа № 92 ім.І.Франка, тож коли кажу – «я з 30-ї, що на Тарасівській», багато хто дивується, бо звик до іншого номеру тамтешньої школи.

Аматорські світлини, зроблені нашвидкуруч того далекого 1 вересня 1962 року, посередньої якості, на них не завжди можна впізнати один одного, але для мене вони неймовірно цінні, бо зафіксували подію, яка в житті кожного буває лише раз. Можна неодноразово одружуватися чи вступати до інституту, але до 1-го класу кожен вперше йде лише раз у житті…

Згадую моїх однокласників, розкиданих по світу, нашу першу вчительку Тетяну Іванівну Чулімкову, наступних класних керівників Олену Володимирівну Бабічко і Валентину Олександрівну Ханіну… Завуча з англійської мови Катерину Наумівну Павлусенко, з якою моя мама, зустрівшись на вулиці Микількько-Ботанічній біля магазину «Молоко», могла проговорити годину… Директора школи Григорія Вікторовича Гребенченко, з іконостасом орденів і медалей на грудях, який відправляв мене, тоді модно патлатого, прямо від порогу школи в перукарню, давши 20 коп на стрижку… Раїсу Самойлівну Кацман з її незрівняним «азаровським» акцентом…Вчительку історії Варвару Павлівну Іваненко, що певним чином вплинула на мій вибір фаху… Варвара Павлівна, до слова, була Героєм Соціалістичної Праці, що у тодішньому вчительському середовищі – велика рідкість. З нашої школи у 1970-х ЩОРОКУ хтось вступав на історичний факультет КДУ (а водночас зі мною ще й Наталка Ісакова з «Б» класу).

Назавжди незабутніми як для мене, так і для моїх однокласників залишилися наші улюбленці - вчителі, що прийшли до школи молодими випускниками вишу і принесли в суворі шкільні канони 60-х свіжий вітер простого, невимушеного спілкування – Соломон Борисович Гройсман і Ліна Борисівна Мірецька, яка досі працює в нашій школі, розмінявши вже свій дев’ятий десяток… І, звісно, епохальний запис червоним чорнилом у моєму щоденнику: «Гавкав на Власенка. Поведінка 2»…

Тож ювілей. 60 років тому в кашкеті з кокардою, ранцем із лінолеуму і букетом айстр з ірпінської дачі я увійшов до школи. Щоб потім вчитися не десять років, а все життя, щодня, вчитися і досі…

Автор Максим Олейніков