Синагога Розенберга. Олейніков Максим
Коли я два роки тому розмістив у групі допис про історію Галицької синагоги, то побіжно згадав і долю решти київських синагог, але навмисно не став писати про синагогу Розенберга – вона не зруйнована, не «перепрофільована», добре знайома кільком поколінням киян. Проте ця синагога на Подолі, поза сумнівом, варта окремої уваги, бо є чи не найголовнішою синагогою України.
Варто спочатку визначитися з терміном. «Синагога» в перекладі з грецької значить «збори». Коли був зруйнований Єрусалимський храм – культова споруда євреїв, вони збиралися в будинках один одного і разом молилися, вчили Святе Письмо. Пізніше для зібрання до молитви будували спеціальні споруди, що й отримали таку назву – синагоги. Для розсіяних по усьому світові єврейських громад синагоги стали центрами суспільного, культурного і навіть політичного життя.
Юдеї жили у Києві здавна, що засвідчує перший відомий писемний документ про Київ – він написаний на івриті ще у Х столітті. Але аж до кінця XVIIIст. їх у Києві було порівняно небагато. Ситуація кардинально змінилася після третього поділу Польщі і приєднання до Російської імперії Поділля, Волині, території сучасної Білорусі. На той час на тих землях проживала найбільша у світі єврейська діаспора.
Побоюючись (і не безпідставно) конкуренції, московські купці вмовили імператора заборонити євреям жити у великих містах, що й було зроблене у 1791р. А ще через три роки з’явилася сумнозвісна «смуга осілості», поза межами якої євреям жити заборонялося. До неї увійшли західні губернії імперії, потрапив до неї і Київ. Так що вже у 1795р. у Києві вели свою справу 95 великих єврейських купців, і їх кількість зростала, аж доки у 1827р. Київ не вивели з «смуги осілості», і євреям довелося залишити місто. Тож і збудована ще у 1808р. на Печерську за проектом міського архітектора Андрія Меленського дерев’яна перша київська синагога простояла недовго – спочатку її закрили, а у 1829р. вона згоріла. Не зважати на «смугу осілості» було дозволено лише купцям 1-ї гільдії, ремісникам, зайнятим на дуже важливих виробництвах, а також тим, хто зрікався своєї віри.
Та у 1861 році Либідський і Плоский (північніше Подолу) райони Києва знову включили до «смуги осілості», тому кількість євреїв в місті почала зростати. На кінець ХІХст. половина київських підприємців (купців, фабрикантів) були євреями. А щодо ремісників, дрібних і не дуже, то тут і порахувати було важко. Це ж стосується і місцевих мільйонерів – якби складали тоді «київський список Форбс», був би він майже суцільно єврейським.
При цьому будувати капітальні синагоги заборонялося, тому до кінця ХІХст. в місті не було жодного великого юдейського храму. Євреї мали на той час у Києві 12 молитовних будинків, однак це були орендовані приміщення або пристосовані будівлі. Певним винятком були хиба що два молитовні будинки (фактично синагоги), збудовані водночас у 1878 році – на Диміївці в садибі купця І.Я.Баришпольського і на Нижній Солом’янці в садибі Шнеєра Дондика.
Нагадаю: синагога Баришпольського була спалена поляками у 1920р., потім її будівля стала клубом транспортників ім.Фрунзе. Зараз там Будинок дитячої творчості Голосіївського району. А синагогу неподалік вокзалу знесли під час будівництва вокзальної ТЕЦ у 1930р. (нинішньої ТЕЦ-3).
В таких умовах київський фінансист Габріель-Яків Геселевич Розенберг почав діяти через своєрідну «багатоходовочку».
У 1894 році він придбав земельну ділянку на Подолі і отримав офіційний дозвіл на будівництво на ній власного особняка. Замовив проект архітектору Миколі Гарденіну, той спроектував особняк у модному на той час псевдомавританському стилі. Розенберг почав будівництво, особняк звели протягом 1894-1895рр., при цьому власник ані словом не обмовився про синагогу. Просто звернувся до губернського правління з проханням дозволити перенести до свого нового особняка, який мав простору залу, один з єврейських молитовних будинків. Особняк відвідав поліцмейстер з інспекцією і склав такий висновок:
«По собранным сведениям оказалось: дом Розенберга, куда просители предполагают перенести молельню, каменный недавно отстроенный, по внутреннему убранству исключительно приспособлен для молитвенной школы, состоит из большой залы длиною в 27 арш. и шириною в 15 арш. в два света, с хорами, галереей по бокам на железных колоннах... Условиям общественной безопасности соответствует».
Ось так і став Габріель-Яків Геселевич Розенберг засновником хоральної синагоги Києва.
На початку 1900-х будівля змінила власника. Нічого дивного, адже формально це була не синагога, а приватний особняк. Новим власником став племінник Розенберга Володимир Гінцбург – син петербурзького банкіра Горація Гінцбурга, зять відомого цукрозаводчика і мецената Лазаря Бродського (того, хто – до слова - збудував синагогу на нинішній вул.Шота Руставелі).
В.Гінцбург також був почесним блюстителем Фундуклеївської жіночої гімназії, почесним попечителем Другого київського комерційного училища, головою Київського відділення Товариства поширення освіти серед євреїв у Росії.
Незадовго до революції, у 1915-1916 роках на кошти В.Гінцбурга за проектом автора багатьох київських споруд Валеріана Рикова синагогу на Подолі реконструювали з внутрішнім переплануванням і збільшенням галереї другого ярусу для жінок.
Синагога діяла до 1929 року, коли радянська влада її закрила і влаштувала в ній клуб ремісників-кустарів Подолу. Під час окупації у 1941-1943рр. німці у синагозі розмістили конюшню. Але у повоєнний час, з 1945 року, служби у синагозі поновилися. Надалі протягом піввіку синагога на Щекавицькій була єдиним діючим юдейським храмом у Києві. Важко повірити у таку цифру, але кажуть, що на великі свята в ній і навколо збиралися до 30 тисяч осіб. Сюди на молитву з’їжджалися віруючі євреї з усієї України. У 1969р. на подвір’ї синагоги було споруджено мацепекарню (не знаю, чи таке слово має право на існування, але його сенс зрозумілий).
Станом на 1990-і роки синагога на вулиці Щекавицькій потребувала і ремонту, і реставраційних робіт. Протягом 2001-2003рр. була проведена реконструкція будівлі з підсиленням її архітектурно-художніх якостей. Роботи вели архітектори А.Острайхер, В.Хромченков та ін. Реставрували фасади, центральну вісь завершили банею (згідно первісного проекту М.Гарденіна), з тилу прибудували новий об’єм з вестибюлем та службовими кабінетами. Оновили інтер’єри - в їх оформленні використали деякі елементи, що залишилися з 1940-х років: ритуальну шафу Арон-Кодеш для зберігання сувоїв Тори, 16 живописних вставок із символічними зображеннями, виконаних олією на полотні. Під час реконструкції художники Є і О. Котляр виконали вітражі у вікнах головної зали (зображення юдейських символів) та вестибюля (триптих «Єврейська сюїта»), з’явилася бронзова скульптурна композиція «Єрусалимська сфера» скульптора Франка Майслера.
Зараз поряд із синагогою розташовані офіси Єврейської конфедерації України. Працює єшива – вищий юдейський релігійний навчальний заклад. Також там знаходиться резиденція Головного рабина України. Тому синагогу на вул.Щекавицькій, 29 можна вважати головною в країні.
