Сьогодні розповідаємо "історію сильних" про відчайдушну українку Світлану
Херсонщина. Пам'ятаєте відчуття, як всі ми безмежно раділи, коли ЗСУ один за одним звільняли населені пункти Херсонської області? Це були миті щастя та гордості.
🇺🇦Сьогодні розповідаємо "історію сильних" про відчайдушну українку Світлану, яка, перебуваючи в окупації, передавала ЗСУ дані про пересування російських військових.
До війни жінка разом з родиною жила в селищі міського типу Велика Олександрівка Бериславського району Херсонської області. І ось фрагмент її історії:
💬"…Я стояла і крізь сльози знімала на камеру те, що російські військові зробили з моїм будинком… Вони до найменшої дрібнички розстріляли затишок, створений моїми руками. Не шкодували куль, наче бачили ворога у шафі-холодильнику, яскравому посуді, добротних меблях…Тепер я знаю відповіді на запитання, чому росіяни люто нас ненавидять, чому влаштовують українцям штучні голодомори, репресії, геноциди. Вони люто заздрять нам за нашу працелюбність і добробут, силу і красу, а головне – гідність, отой внутрішній стрижень, який у них давно зламаний...
Окупанти поводилися дедалі агресивніше. У них постійно відбувалася якась ротація – одні заїжджали, інші від’їжджали. Нам із вікон усе було видно. Я вирішила, що варто передавати ЗСУ дані про пересування ворога й техніки, тому ретельно відстежувала, скільки їх виїжджає на блокпости, скільки та де саме стоять у наряді… Щоб зняти відповідні кадри, я залазила на дах будинку і фотографувала на телефон, а потім надсилала інформацію українським військовим. Часом чоловік сварив мене, але я була обережною: сама ховалася, а виставляла лише камеру на витягнутій руці… Ніколи не забуду цих мародерів… Оці їхні машини, набиті килимами, кольоровими речами, технікою… Вони не гребували навіть надувними дитячими басейнами!
...Коли 15 жовтня, після деокупації селища, я увійшла до свого будинку, мене не полишала думка, що росіяни сплутали моє житло з тиром. Важко описати мою розгубленість, розпач. Я не могла зрозуміти, навіщо було розстрілювати речі. Розтрощили все, куль не шкодували. Залишили після себе лише бруд і сміття. Але таки була одна-єдина приємність – коли ми знайшли в дивані у чорному пакеті двадцятиметровий жовто-блакитний прапор, який поклали туди у березні. Цілий і неушкоджений. «Усе буде Україна, – усміхнувшись, подумала я в ту мить. – Усе неодмінно буде Україна».
🇺🇦Справжня історія сильної, яка вкотре демонструє, що українці – незламна нація вільних людей, які обов'язково переможуть. Світлано, низький уклін Вам та вдячність за Вашу сміливість!
📖Повну версію історії Світлани невдовзі читайте на сторінках книги "Історії сильних".
_________
"Історії сильних" – масштабний інформаційний проєкт Фонду зі створення книги про українців, які пережили війну. І вистояли!
