Топіліна Анна

На годиннику пів на сьому, я вже півтори години як прокинулась і сиджу в потязі, що повільно везе мене в бік Мальме, тож саме час розповісти чим таким цікавим я займалася останні майже два місяці. 

Я вже згадувала, що я case officer в Міграційному управлінні Швеції, у відділенні, що якраз займається найцікавішим - прийомом біженців у найпобутовішому сенсі - грошиками, виплатами, житлом, соціальними розмовами (наприклад, ми досліджуємо підозри у торгівлі людьми), you name it. Ми не приймаємо жодних «великих» рішень, але дбаємо про те, щоб ті, хто зареєструвався у Швеції як біженці (чи за директивою - для простоти я це теж буду називати біженствтом) мали все те, що їм потрібно для базового рівня життя. 

І тут дисклеймер перший: все, що я пишу і писатимему - моя особиста думка, позиція і досвід, до Migrationsverket як організації вона не має жодного стосунку. Я говорю _лише_ від свого імені. І так, я держслужбовиця і вся моя діяльність жорстко регульована законодавством, так що особливо розливатися піснею про свою роботу я не можу і не буду. 

🧑‍💼Так от. Про роботу, житло і біженців. 

Тут спочатку треба знати як все в Швеції влаштовано. Біженцями до отримання офіційного статусу (тобто дозволу на проживання) в Швеції опікується Міграційна. Міграційне управління - це державна установа, що фінансується централізовано, з великої спільної кишені. Лише після отримання офіційного статусу біженець (відтепер просто житель Швеції) потрапляє в сферу відповідальності комуни (муніципалітету), тобто органу місцевого самоврядування, який на локальному рівні опікується добробутом громадян і фінансується комунальними податками з кишені цих самих громадян. І тоді вже саме комуна має подбати про те, щоб людині-колишньому-біженцю було де спати, що їсти та куди відправити дітей в школу та садок. 

З Євродирективою правила дещо змінилися. З 1 липня в дію вступив додаток до Закону про прийом біженців (LMA), згідно з яким всі ті українці (тобто людин з «директивними» посвідками), які проживають в гуртожитках Міграційного управління, мають якнайшвидше перейти під опіку комуни. Але лише в тому, що стосується житла. Комуни мають, як кролика з капелюха, вийняти та покласти на стіл енну кількість квартир, кімнат та інших варіантів житла та розселити туди всіх, хто жив в тимчасових притулках, але всім іншим продовжуємо опікуватися ми - наприклад, грошовими виплатами та іншим забезпеченням. 

Оскільки практика це нова і стартувала вона з 1 липня, коли абсолютно вся Швеція йде у відпустку, дискотека з цього вийшла ще та. Мене, перелякану насмерть і дуууже нульову, посадили координувати цей процес у нашому відділенні, коли я пропрацювала в Управлінні лише місяць. Перші два тижні мені навіть не було в кого спитати поради: процес був настільки новий, що у нас не було ні готових робочих рутин, ані людей, які щось про це знали. Я, ческажучи, думала, що я або подохну, або облажаюся так, що мене звільнять і ще й копняка під сраку випишуть. Але все якось розрулилося, я швидко у всьому розібралася, і поступово ми з колегами напрацювали непогану робочу рутину. В результаті за місяць титанічного в’йобування ми розселили чотири гуртяги, що в принципі геть феноменально, враховуючи, що всі наші шефи були у відпустці, і працювали ми самбля, без ансамбля. Під моїм дуже «досвідченим» координаторством 😄 Але годі про мене. 

❓Як це працює на практиці для біженців? Отут у мене є і добрі, і поганенькі новини. Все залежить від того, до якого Mottagningsenhet-а ви приписані і як добре вони виконують свою роботу. Я бачу зараз, що далеко не всі мої колеги в країні змогли розібратися в цьому процесі, і це дуже сумно. Але, якщо все працює, як годинничок (тобто як у нас в Сконе (не плутати з Мальме гуртожитком, вони своїми справами опікуються самі) - процес йде так:

1. Щоб отримати муніципальне житло, ви маєте мати дозвіл на проживання згідно з директивою (інші «не канають») та проживати в гуртожитку міграційного управління. Ні, жодних інших шляхів немає. Навіть якщо дуже хочеться, все одно немає. Навіть якщо ви залишите речі в гуртязі, типу «впишетеся», а жити там не будете - все одно не проканає. 

2. Хтось з працівників міграційної має провести з вами коротку розмову про те, в яку комуну ви хочете і чому. І запитати про ваші особливі обставини. Може, ви літня людина і вам треба спеціально пристосоване житло? Може, ви вже знайшли роботу в цій комуні? Може, у вас є домашні тваринки і треба житло, в якому їх можна тримати? А ще ваш кейс офіцер має перевірити, в якому складі ви хочете далі жити (актуально для великих родин, які не обов’язково хочуть продовжувати жити трьома поколіннями в одному житлі). Представник міграційної також має проінформувати вас, що обрана комуна вам не гарантується і що обирати можна лише раз.

3. Після цього все це документується і починається наш власний бюрократичний «нутряк». У випадках, коли людині дійсно з поважних причин треба опинитися в певному місці - ми забезпечуємо це вручну (іноді, через перевищення квоти на прийняття, саме бажану комуну обрати не виходить, але виходить сусідню, і це ок - якщо моі колеги можуть добиратися на роботи по півтори години в один бік, то і інші зможуть, таке життя). В інших випадках - розселенням займається алгоритм, який все ж таки ставить в пріоритет побажання самих біженців (але і інші фактори також, як от рівне розподілення між комунами тощо). Коли вибір закінчено і рулеточка зупинилася на певному місці, цій комуні від нас надходить рішення про поселення конкретної родини. Це означає, що протягом місяця нам (в моєму випадку - от прямо мені на стіл) має надійти запрошення на заселення для цієї родини. З адресою, датою і всіма деталями. І от тут ми, міграційна, не вирішуємо геть ні-чо-го. Що нам запропонували - то ми і запропонуємо нашим клієнтам. 

4. Наше відділення завжди особисто сповіщає біженців про майбутній переїзд. Я знаю, що багато колег просто надсилають листи з короткою інформацією («ви переїжджаєте сюди, спасіба-дасвіданьє»), але ми так не працюємо. Ми сідаємо і особисто розповідаємо людині, де вона буде жити - квартира чи гуртожиток, який, де, як буде відбуватися переїзд. Відповідаємо на питання, слухаємо скарги, заспокоюємо. Багатьом допомагаємо переїжджати (у нас, наприклад, широкий консенсус серед колег, що мами з малесенькими дітьми, літні люди чи люди з інвалідністю потребують нас і що ми, хоч як би дорого і напряжно це не було, маємо допомагати). Тим кому потрібно - бронюємо і передаємо квитки. Передивляємося всю справу та перевіряємо, чи немає там якихось косяків (наприклад, неправильних виплат) - щоб у людини, коли вона переїхала, все було максимально ок. 

5. Якщо варіант житла, який ми пропонуємо, людині аж ніяк не підходить - вона може відмовитися. Але тут є нюанси. Якщо варіант не підходить, бо помилку зробили ми чи є якийсь косяк з боку комуни (наприклад, при першій розмові ми не записали, що у людини є робота в комуні, і тепер її хочуть переселити зовсім в іншу, чи якщо людей приписали до неправильної сімейної групи, тобто запхали в одне житло тих, хто не хоче і не хотів жити разом, чи якщо комуна відмовляється приймати людину з домашніми тваринами, бо у них нема підходящого житла) - це наш «головняк» і нам його вирішувати. Ми (особисто ми, як працюють інші відділення, я можу лише здогадуватися) перериваємо процес і починаємо все заново. Якщо причина в іншому - щось не подобається, кудись не хочеться - ну що ж, тоді два варіанти - або шукати житло самим або переїжджати в інший гуртожиток міграційної (бо ми і досі маємо зобов‘язання забезпечувати людей житлом), але цей гуртожиток буде вже не в богоспасенному теплому Сконе, а десь у Хапаранді, бо всі гуртяги на півдні ми закриватимемо восени. 

Ну а далі все, як у людей - наш клієнт переіжджає, підписує контакти, отримує ключі і виймає мізки вже комуні з усіх житлових питань 😄

🏡 Що там за житло дають? А тут вже як карта ляже. Залежить від безлічі факторів - від комуни, від того, скільки вас в родині, в який період ви потрапили в цю рулеточку, від банальної вдачі. Хтось переїжджає в трикімнатні квартири в центрі Мальме (великі родини), хтось - в маленькі однушечки-студіі в бараках (одинаки, чи мами з одним малим), когось тимчасово селять в гуртягу, щоб восени, коли всі повернуться з відпусток, зайнятися пошуком постійних варіантів, комусь у менших комунах в центрі країни і будиночок може перепасти. Дуже все по-різному і гарантувати чи обіцяти ми не можемо аж нічого, окрім базового рівня життя. 

💰Чи це безкоштовно? Поки ніхто в родині не працює - так. Якщо хтось працюює - орендна плата вираховується в залежності від зарплатні і вона льготна, тобто нічого спільного з ринковою не має. (Але до цього в нас руки поки не дійшли і сам процес мені не до кінця зрозумілий).

⏰Чи це надовго? В ідеалі - на весь період перебування в Швеції за директивою. Але комуна може прийняти рішення про переселення, якщо, наприклад, знайшла вам кращий варіант. Ну і ви самі можете з‘їхати, ніхто вас не зобов‘язує продовжувати жити в цьому місці. 

⚠️Кому скаржитися, якщо вже переїхав, а там у житлі якийсь треш? Лише комуні. Ми вже тут нічого не вирішуємо, на жаль, не наша сфера відповідальності. І так, при переїзді ви маєте отримати контактну інформацію людини в комуні, яка займається такими питаннями. Якщо вам її не дали - просіть. Зайвим не буде. У комуни ж можна питати про все, що стосується шкіл та дитсадочків - це їхня єпархія.

От якось так. Мій потяг вже доїжджає до моєі зупинки і Шахразада закінчує свою оповідь 🙂 Сподіваюся, було корисно. Чи хоть трошки цікаво. 

ПС: Одне маленьке прохання: будь ласка, не треба завалювати мені приватні повідомлення проханнями та питаннями, бо я а) не вигрібаю, дуууже багато працюю і у мене тупо немає ресурсу б) у жодному разі не зможу «порішати», «подивитися», «посприяти», бо мені дуже цінна моя робота і я вірю у рівність умов для всіх. Дякую за повагу і розуміння.

ППС: знайди карту України на світлині 😄