У памʼять про мого дідуся Павла Лукича 1926-2002 рр

Сніг мені нагадує ті часи, коли дерева були великими в моєму улюбленому сквері. У Києві на Куренівці. Як дідусь катав на санчатах… Міг возити дуже довго стежками, ніколи не втомлювався. Він був найкращим дідусем у світі, і так сильно мене любив. Памʼятаю, як він завжди усім запасався. Часто чула від дорослих: «Досить так багато тягнути до хати, скільки можна!». Казали, що він дитина війни, голодомору. Звісно, мені маленькій не було цього зрозуміти. Я запитувала: «Дєда, а навіщо нам так багато господарського мила, сірників, туалетного паперу і різного-різного?» (це я вже не кажу, про запаси їжі, які ми ніколи не могли доїсти, та й ніхто не міг би доїсти). Він завжди казав: «Ай-яй-яй-яй-яй, дєточка, ти знаєш, що шматок господарського мила можна обміняти на шматок сала або хлібину. Бо якщо війна, то це дорожче за золото». У ті часи здавалось, що це якась дурниця. Що війна давно скінчилася, її ніколи вже не буде, особливо на нашому Європейському континенті. Люди після Другої Світової війни вже зрозуміли і запамʼятали, що війна - це жах. Але із болота на расєї нічого гарного не може вийти. Як то кажуть, землі їм мало…Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, коли навала р@шистів прагнула захопити столицю, саме в перший день 24 лютого під вибухами я бігала і бігала по магазинах, купити хліба, ліків… Лише тоді я зрозуміла дідуся… Здається дідусь все життя готувався до війни… Як же хочеться повернутись хоч на одну хвилину у ті самі санчата, щоб дідусь покатав улюбленим сквером. І сказати йому, як я сильно його люблю і як я сумую за ним❤️ Скільки б років не пройшло, мені його не вистачає. Але, здається, це на краще, що він не бачить, яку підступну війну розвʼязали «сусіди» під гаслами «бацькіє народи йдемо «захищати» (а насправді захопити), убивати і грабувати»… У нашій київській квартирі збереглись ще залишки дідівського господарського мила, неначе передбачення. 

Я виявилася справжньою онукою свого дідуся. І до початку повномасштабного вторгнення я зробила запаси води Моршинської слабогазованої у кількості більше 200 бутилок, та 160 літрів питної води))

У памʼять про мого дідуся Павла Лукича 1926-2002 рр. 

На фото маленька матуся, прабабуся та дідусь у нашому сквері в Києві ❤️

Фото дідусь молодий 1954 р.

Фото скверу 18 грудня 2018 р.

Христина Пацера (Christina Patsera)