«В дні, прожиті печально і просто…» Ліна Костенко

В дні, прожиті печально і просто,

все було як незайманий сніг.

Темнооким чудесним гостем

я чекала тебе з доріг.

Забарився, прийшов нескоро.

Марнувала я дні в жалю.

І в недобру для серця пору

я сказала комусь: — Люблю.

Хтось підносив мене до неба,

я вдихала його, голубе…

І не мріяла вже про тебе,

щоби цим це образить тебе.

А буває — спинюсь на місці,

простягаю руки без слів,

ніби жду чудесної вісті

з не відомих нікому країв…

Є для серця така покута –

забувати скоріше зло,

аніж те, що мусило бути

і чого в житті не було.

Ліна Костенко