Василь Стус – Зазираю в завтра…

Зазираю в завтра — тьма і тьмуща

тьма. I тьмуща тьма. I тьмуща тьма.

Тільки чорна водь. I чорна пуща.

А твого Святошина — нема.

Ні сестри, ні матері, ні батька.

Ні дружини. Синку, озовись.

Поніміли друзі. Чорна гатка

в теміні. Пітьмою — хоч залийсь.

Лиш тремтить, як віра в спроневірі,

копійчана свічка на столі

та шугають люто по квартирі,

ніби кажани, твої жалі.

Шурхоти і шепоти і щеми

то твого спогадування дні,

хлюпотять під веслами триреми,

що горить в антоновім огні.

Все життя — неначе озирання

у минулий вік. Через плече.

Ні страху, ні болю, ні вагання

перед смертю. А господь рече:

відшукай навпомац давню кладку,

походи і виспокійся в нім,

у забутім віці. Тепла згадка

Ще придасться на суді страшнім.

Василь Стус