Виходець з Прусії Фердінанд Мартинович Ніцке.Олейніков Максим

Історія Києва знає чимало підприємців, архітекторів, громадських діячів німецького походження. Хтось із них дуже відомий, хтось – не дуже, є й зовсім невідомі широкому загалу.

   Мабуть, саме до останніх і належить виходець з Прусії Фердінанд Мартинович Ніцке, який жив і працював на Подолі у ХІХст. Як пам'ять про нього у нащадків залишився хиба що будинок, якому судилося стати одним з корпусів шанованого учбового закладу.

Цей будинок № 11 на вул.Кирилівській (колишній Фрунзе) на замовлення і кошти Фердінанда Ніцке (якого на російський лад часом називали Нітцким) збудував у 1889 році архітектор Микола Гарденін.

Фердінанд Ніцке з 1874 року володів «мідно-механічним заводом», який мав аж 18 найманих робітників, що чимало для того часу. Завод цей був розташований на тій же Кирилівській вулиці (трохи далі від будинку, про який піде мова), виготовляв мідне обладнання для винокурень і ремонтував парові машини.

В будинку № 11 господар і жив, і мав свою заводську контору, і здавав квартири у найм. Будинок був спроектований і збудований з мезоніном. Зараз цей термін нам відомий переважно з літератури минулого, тож поясню. Мезонін – від італійського mezzanino – це надбудова над середньою частиною житлового (зазвичай не дуже великого) будинку. В Російській імперії мезонін мав значне поширення у ХІХст. як частина кам’яних і особливо дерев’яних малоповерхових будівель (пам'ятаєте? - А.П.Чехов, «Будинок з мезоніном»…).

Так і в будинку Ф.Ніцке верхній поверх був збудований у вигляді мезоніну. Однак вже на початку ХХст. мезонін був розширений до повного поверху, так що будинок набув практично нинішнього вигляду (тільки форма даху тепер спрощена). Схоже, що цю надбудову провів архітектор Карл-Йоган Шиман, який у будинку Ніцке певний час тримав свою творчу майстерню.

До речі, Карл-Йоган Фрідріхович Шиман (теж німець, з Курляндської губернії) побудував у Києві чимало. Це і з десяток прибуткових будинків, і славетна лікарня Зайцева на тій же Кирилівській вулиці, і не менш славетний будинок на розі Володимирської і Прорізної, в якому на першому поверсі було кафе «Маркіз», потім ресторан «Чайка», а потім і ресторан «Лейпціг».

В деяких джерелах міститься історія про Ніцке з категорії тих, якими люблять приправляти свої розповіді певні київські екскурсоводи. Так би мовити, для «оживляжу»…

Був у Фердінанда Ніцке брат Фрідріх. Спільно бізнес вони не вели, але Фрідріх по-братськи отримував якийсь свій відсоток від підприємства Фердінанда, формально числився у його штаті. Як це часто буває у сімейному бізнесі, чи точніше – «товарно-грошових відносинах» між родичами, Фрідріх вирішив, що він може бути не менш вправним підприємцем, аніж брат, і відкрив неподалік, на вулиці Костянтинівській, свою власну фірму. Користуючись схожістю ініціалів, назвав її «Ф.М.Ницке». Зрозуміло, що клієнти могли легко сплутати її з братовою. Між двома Ніцке неминуче пробігла кішка і розпочалися сварки і те, що можна назвати «війною рекламних оголошень». Фердінанд дуже обурювався, що Фрідріх не вклав у справу жодної власної копійки, просто був у брата на ставці і скористався вже розкрученим братовим «брендом». Взаємні докори і міжусобиця не принесли користі нікому і врешті призвели до того, що у 1900-х роках обидві фірми братів Ніцке свою діяльність згорнули.

Звісно, після революції 1917 року доля будинку була такою ж, як і у інших до того прибуткових – приміщення в будинку Ніцке перетворили на комунальні квартири, зробивши багато перепланувань, внаслідок чого від колишніх інтер’єрів і сліду не залишилося. Таким і стояв колишній будинок Ніцке на тодішній вулиці Фрунзе,11, як багатоквартирний житловий, аж до 1970-х років.

Коли на Подолі почали прокладати лінію метро, під час будівництва грунтові води часом затоплювали підвали у багатьох будинках. Сталося це і з будинком № 11 на вул. Фрунзе. Мешканці будинку писали численні скарги у різні інстанції і врешті свого домоглися – їх відселили з будівлі. Будинок перевели у нежитловий фонд, в середині 1980-х його відремонтували і передали для потреб Київського річкового училища. Колишні квартири переобладнали під навчальні аудиторії. Пізніше будівлю з’єднали галереєю з сусіднім будинком по вул. Фрунзе,9. Ці два приміщення стали єдиним комплексом, а річкове училище з часом - Київською Державною Академією водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

У 2016 році Академія була рішенням уряду злита з Державним економіко-технологічним університетом транспорту. Новий виш отримав назву Державний університет інфраструктури та технологій, Із офіційною адресою вулиця Кирилівська,9.

Автор Maksym Oleynikov