Я стаю на захист одного з моїх улюблених письменників Міхаїла Булгакова та його музею. Maryna Sychenko
Дякуємо за ці слова! Друзі, просто прочитайте це. Друг нашого музею, гід-волонтерка Maryna Sychenko висловлюється з приводу ініціативи спілки письменників про його закриття:
«Це надихнуло і дало впевненість, що я маю висловитися:
❗️Ні-ні, жоден сатана не має такої сили, як прості люди у час заздрості, ненависті і помсти. (Марія Матіос «Солодка Даруся»)
❗️Ефективне не те, що заперечує чуже, а те, що утверджує своє.
Ліна Костенко (із інавгураційної лекції у Києво-Могилянській академії)
Я стаю на захист одного з моїх улюблених письменників Міхаїла Булгакова та його музею. Сам він себе захистити давно не в змозі, хоча хейт робить дива і складається враження, що людина досі жива.
Культура відміни у випадку Булгакова тримається на статті Оксани Забужко 2015 року. Там є все, що потрібно хейтерам: упереджені висновки, перекручені на догоду концепції сенси, подекуди і відверта брехня, джерела якої не знайти в жодному виданні.
Потрібно було викликати суспільне обурення, авторка не гребувала нічим. З того часу у масовій свідомості тих, хто не в темі, самі не читали Булгакова, але щось чули, хто читав, але не сподобалось, і чия натура схильна до хейту (гадаю, це найголовніша умова), авторитетна письменниця стала «експерткою» і єдиним можливим і правильним джерелом знання та тлумачення ненависного їй Булгакова. Дякуючи тій статті, охочі до агресії споживачі інформації були введені в оману і підміна понять відбулася вдало: хейт сприйняли за просвітництво. Хіба псевдопросвітництво та підбурювання до агресії не є грубим порушенням принципу гуманності освіти? «Цей проклятий «квартирный вопрос» — назва статті — дійсно зіпсував багатьох людей і дав підґрунтя спікерам з гуманітарними кваліфікаціями (для мене це шок) впевнено транслювати хибні сенси й причинно-наслідкові зв’язки та агресію в медіапросторі. Фейки та оманливі тези лунають найголосніше, обивателі в коментарях до відео дякують за те, що їх «просвітили». Завіса.
Мені особливо гидко й образливо чути наклепи про шовіністичні/імперські/проросійські наративи в музеї, зазвичай від тих, хто ніколи там не був (іноді ненависники чесно в цьому зізнаються). Готуючи свій текст екскурсії — а це був довгий процес — я відвідувала екскурсії старших колег, наукових співробітників музею, прочитала видані ними книги — ніде ні в кого не знайшла жодного натяку на вищезазначені наративи. Як регулярний читач творів Булгакова впродовж двадцяти років я знаю на своєму досвіді, що в його творах звучить ненависть до агресії та насилля, а контроверсійна «Белая гвардия» відображає складну, багатогранну суспільно-політичну картину СВОГО часу, знову опинитися в якому тепер можемо побажати лише конкретному нашому ворогові. Але чи коректно судити текст столітньої давнини та його автора з позиції сучасних реалій, ніби він написав «Белую гвардию» у часи незалежної України? Адже нам в Україні, на відміну від нього, відомі всі жахливі наслідки існування тоталітарної імперії ХХ століття, про які сам Булгаков так ніколи й не дізнався в повному обсязі.
І от знаючи все це, маючи доступ до історичних матеріалів для всебічного аналізу й розуміння, до нічим не обмеженного читання та популяризації українських творів, на тридцять другому році незалежності мене вражає і засмучує, як інфантильно і невротично люди ображаються на некомпліментарні слова персонажів роману чи то нападають на пару інших тематично пов’язаних творів Булгакова, і як меншовартісно говорять про українських письменників чомусь майже завжди у контексті порівняння з російськими та обов’язкового приниження останніх. Українські письменники та діячі культури самобутні й цікаві, із власними історіями боротьби і страждання. Хіба вони потребують піару саме на основі хейту російських, і, як у випадку з хоровим диригентом Олександром Кошицем, чию пам’ятну дошку прикріпили на дім по Узвозу №13, спираючись на помилкові дані у довіднику 1989 року (і спільноті було про це відомо), чи заслуговують на популяризацію шляхом неправди — чи це не принижує пам’ять людини? Хотілося б, щоб у медіапросторі переважали фахівці з української культури, які цікаво, із захопленням та гуманно подавали б інформацію, без хейтерства, без фейків. Такі фахівці є, я слухаю їх залюбки.
І про цінність та цінності музею. Я завжди цитую відвідувачам фразу із «Мастера и Маргариты», що її говорить представник влади імперії Марк Крисобой Ієшуа «Ты понял меня или ударить тебя?» Влучне, коротке формулювання виражає сутність насилля над людиною та неможливість діалогу з тоталітарною владою. Це питання кожен раз бентежить, обурює людей, але по-справжньому актуально і, так би мовити, за адресою воно звучало для екскурсантів із РФ та Білорусі. Вони ставали свідками того, що в Україні в державному музеї можна вільно і без остраху публічно порушувати проблему насилля влади над людиною.
Для мене цінність цього музею є у тому, що це територія свободи слова, де можна обговорити усі контроверсійні питання і отримати чесну, відверту відповідь: людяну, а не агресивну, із посиланням на конкретних дослідників, публікації, книги, а не фейкову. А друга цінність це атмосфера Дому, і вона апелює до кожного, в кого був, є чи буде дім, куди вони б хотіли повернутися. Починаючи тур, я завжди наголошую, що фраза «дім Булгакова» — це не про власність, а про відчуття рідного дому, яке він безперечно пережив саме у Києві, в орендованій квартирі на Узвозі; це про рідних, затишок, спогади, ностальгію за дитинством та юністю. Іноді наприкінці туру відвідувачі діляться своїми особистими переживаннями, наприклад, кажуть, що ікони, фотографії, фортепіано, книги чи старий годинник нагадали їм батьківський дім чи будинок бабусі, дідуся. І тоді я маю відчуття, що у нас не тільки відбулася довга розмова про щось цікаве, а й ніби спільно досягнуто якоїсь надважливої мети.
Автор Maryna Sychenko
Джерело Bulgakov museum in Kyiv
