Сидорчук Юрій Володимирович

Юрій Сидорчук був родом із села Дерно Ківерцівського району Волинської області, де він народився в простій робітничій сім’ї. У родині виховувались п’ятеро дітей. Так склалось, що в 1969 році сім’я залишилась без батька, який трагічно загинув. Хлопцеві тоді було лише 8 років. Мама Юрія залишилась одна з дітьми, яких мусила тепер виховувати самотужки. Будинок, який розпочав зводити, але не встиг закінчити батько, багато інших життєвих проблем та негараздів – все це також однією нелегкою ношею лягло на плечі жінки та дітей.

Закінчивши 8 класів Дернівської середньої школи, Юрій поступив на навчання до Луцького професійно-технічного училища №2. Освоював спеціальність електрогазозварювання. Після закінчення навчання був призваний до армії на строкову службу. Потім продовжив службу вже по контракту. Після розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності України, чоловік продовжив військову службу в військовій частині «Десна» в Чернігівській області. Звільнився зі служби через 10 років в званні прапорщика.

Одружився і проживав з дружиною в місті Києві. Невдовзі сім’я Юрія збільшилась – жінка подарувала чоловікові доньку Ганну, яку він любив понад усе на світі. Чоловік завжди піклувався про свою єдину дочку, вчив її, як праведно треба жити на світі, був добрим батьком. А ще був просто хорошою людиною з гарним почуттям гумору. Щоб прогодувати сім’ю та стати на ноги, доводилось багато працювати. Більше 20 років він займався підприємницькою діяльністю, а дружина йому в цьому весь час допомагала.

Юрій Сидорчук завжди був щирим патріотом своєї землі, своєї Батьківщини. Він любив Україну і свою рідну мову, цікавився культурним та історичним спадком свого народу, шанував його споконвічні традиції. Завжди вболівав за долю країни та бажав їй кращого майбутнього. Будучи чоловіком з активною громадянською позицією, він не міг спокійно зі сторони споглядати на будь-яке безправ’я та соціальну несправедливість, яка творилась в країні, особливо в останні роки. З самого початку Революції Гідності він дуже переживав з приводу подій, які розгортались на Майдані. А коли ситуація особливо загострилась, він не зміг залишитись осторонь.

Почувши вдень 18 лютого про те, які страшні події відбуваються на Майдані Незалежності, чоловік залишив роботу та рушив в самий центр битви добра зі злом, яким стало середмістя Києва. Він пішов туди, щоб в цій борні стати на світлому боці правди. Не маючи ані шолома, ані щита для захисту, Юрій допомагав виносити поранених з передової. Тут він і отримав важке поранення – ворожа куля, випущена з гвинтівки снайпера, влучила в голову чоловіка.

19 лютого о 00:50 в дуже важкому стані він був доставлений в Інститут нейрохірургії ім. А.П. Ромоданова АМН України. Трохи згодом для порятунку чоловіка його разом з деякими іншими важкопораненими учасниками Майдану переправили до Чехії. Почалось довге і непросте лікування: спочатку Героя лікували у військовому госпіталі в Празі, потім – в клініці в місті Оломоуц. Чоловік переніс складне запалення мозку, сепсис крові. Весь цей час, 130 довгих днів, Юрій перебував у комі. Чеські лікарі боролись за життя Героя, як могли, але все виявилось намарно. 28 червня 2014 року серце Юрія Сидорчука зупинилось…

В Празі в крематорії ’’Страшніце’’ прощались з чоловіком і батьком дружина та донька. Також прийшли представники посольства України в Чехії, близькі і друзі, а також інші українці, які там працюють і живуть. До України тіло Юрія було перевезено 4 липня 2014 року, а 6 липня на Майдані Незалежності в Києві люди прийшли віддати йому свою шану.

Поховали Героя в Києві на міському кладовищі “Берківці”. Залишив братів Петра й Миколу, сестер Валентину та Лесю, дружину Зою та доньку Ганну.

Юрій Сидорчук пішов із земного життя у віці 53 роки, але пам’ять про нього житиме вічно в серцях людей нашого та всіх прийдешніх поколінь…