Михайло Андрійович Глузський

Автор тексту Maksym Oleynikov

Ще про одного нашого земляка, який народився у Києві, та про це чомусь майже не згадують. Про відомого актора театру і кіно (звісно, за фільмами ми його знаємо набагато краще) Михайла Глузського.

Він народився у Києві 21 листопада 1918 року. Його батько – Андрій Михайлович Гмирьов, поет і журналіст, переконаний і активний есер, не сприйняв Лютневу революцію (як пізніше і більшовицький переворот). Саме через політичні погляди він змушено змінив Петроград на Київ. Переїхав в середині 1917р. до нашого міста, куди тоді з’їхалось багато його соратників, разом із дружиною Єфросинією Кіндратівною Глузською і донькою Людмилою, збудував невеличкий будиночок на Караваєвих Дачах, посадив поряд фруктовий сад, яким дуже пишався.

Чомусь у багатьох московських джерелах пишуть, що М.Глузський народився на Шулявці. Мабуть, окрім Шулявки і Подолу не знають інших київських місцевостей, орієнтуючись лише на розенбаумівське «я родился на Шулявке на блатной, первый срок мне шили на Подоле». Але Михайло Глузський народився таки на Караваєвих Дачах, про що зберігся метричний запис, який зберігається в архіві.

У 1922 році батько майбутнього актора помер від тифу, і вдова з двома дітьми на руках, самостійно підняти яких не могла, переїхала до родичів у Москву. Там вона влаштувалась на роботу, отримала кімнату в комуналці і вдруге вийшла заміж. «Тягнути» двох дітей у ті часи було складно, і Михайла відправили до родичів вітчима у Баку. Знайти спільну мову з хлопцем їм не вдалося, Мишко їх не слухався, тому був оформлений до інтернату у 20км від Баку. Десятилітній хлопець звідти успішно втік і самостійно добрався товарним потягом назад у Баку. Родичам нічого не залишалось, як відправити його назад до Москви. Мати на той час вже розлучилась із другим чоловіком і працювала продавчинею у дитячому відділі ЦУМу. Залишати Мишка вдома було ні з ким, тому він після школи приходив до неї на роботу і до вечора сидів під прилавком. Невдовзі у хлопця з’явились дворові друзі-приятелі, з якими він тинявся вулицями, бив ліхтарі і чіплявся до перехожих. Не скотитися слизькою доріжкою хлопцеві допоміг драмгурток при Мосторзі, до якого він якось заглянув із цікавості і так захопився, що вирішив стати артистом.

Після сьомого класу Михайло залишив школу і працював учнем слюсаря на заводі і електромонтером в ЦУМі, навчаючись у вечірній школі робітничої молоді. Театр залишався його захопленням, до того ж Глузський в молодості був піжоном, яскраво вдягався і любив привертати до себе увагу неординарною поведінкою.

У 1927р. в Москві відкрився перший театр робітничої молоді – ТРАМ, у якому ставили спектаклі видатні мхатівці М.Баталов, М.Хмелёв та ін. (У 1931р. колектив отримав статус професійного театру, а у 1938р. йому присвоїли ім’я Ленінського комсомолу). ТРАМ став першою професійною сходинкою для Михайла у його творчій кар’єрі – набравшись досвіду, хлопець спробував вступити до театральних училищ. Але всі його спроби були марними, і лише щасливий випадок допоміг Глузському реалізувати свою мрію.

У 1936р. при «Мосфільмі» відкрилась акторська школа. Прийом вже був закінчений, але раптом звільнились два місця, одне з яких дісталося Глузському. Школа була організована на базі ВДІКу, викладали в ній такі видатні діячі кіномистецтва, як Плотніков, Баталов, Райзман, Ромм, Барнет. Кілька разів Глузського ледве не відрахували – як він сам про себе говорив, він був «антіобщественним» - не був ані комсомольцем, ані навіть піонером. Проте вже на 2 курсі Глузського стали запрошувати на зйомки у масовці і зарахували до штату «Мосфільму», а у 1938 році він зіграв свою першу епізодичну роль гімназиста в історичній драмі Г.Рошаля «Сім’я Оппенгейм». За нею був ще епізод в комедії «Дівчина з характером» (1939р.) і маленька роль в історичній стрічці «Мінін і Пожарський» (1939р.).

У 1940р. Глузський закінчив школу кіноактора і був призваний до армії. Службу проходив при Центральному театрі Радянської Армії, під час війни витупав на передовій у складі фронтових творчих бригад. У бойових діях брати участь йому не довелося, але під обстріли потрапляв неодноразово і на власному досвіді відчув тягар воєнного лихоліття.

У 1946 році Михайла Глузського запросили до Театру-студії кіноактора, якому він віддав 40 років життя. Паралельно він брав участь у постановках «Современника» і Театру ім.Єрмолової, а у 1949-50рр. був актором Драматичного театру, організованого для Групи радянських військ в Німеччині.

У 1995р. актор перейшов працювати в Театр «Школа современной пьесы» Йосифа Рейхельгауза, в якому прослужив 7 років, до самої смерті.

Але все ж Глузський більш відомий широкій публіці своїми ролями в кіно, у його фільмографії майже 200 ролей.

Так склалося, що на початку кінокар’єри за Глузським закріпилось амплуа негативних персонажів – шпигунів, білогвардійців і злодіїв. Це сталось через пригодницьку картину 1956 року «Таємниця двох океанів», в якій Глузський майстерно зіграв хитрого і підступного шпигуна, що ховався під маскою радянського музиканта.

Наступною яскравою роботою стала роль єсаула Калмикова у 3-серійній екранізації «Тихого Дону», яка принесла актору всесоюзну популярність. Глузський за цю роль був дуже вдячний режисеру С.Герасимову і завжди залюбки знімався у його фільмах, навіть у невеликих епізодах. Чого варта другорядна, але така потужна роль абата Пірара в історичній драмі «Червоне і чорне» (1976р.), де акторський талант Михайла Андрійовича засяяв зовсім новими гранями.

А найкращою кінороботою М.Глузського критики вважають роль академіка Сретенського у зворушливій психологічній драмі «Монолог». Цей фільм 1972 року Іллі Авербаха – глибокий філософський роздум про сенс життя, сповідь людини, що на схилі літ виявився зовсім чужим і непотрібним рідній дочці і онуці, яких не менш блискуче зіграли Маргарита Терехова і Марина Неелова.

М.А.Глузський був секретарем правління Спілки кінематографістів СРСР, як професор ВДІКу вів акторську майстерню, випустив два курси.

Особисте життя актора склалося щасливо. Шлюб Глузського з Катериною Павлівною Перегудовою тривав майже 50 років. Перегудова працювала в інституті мистецтвознавства і присвятила життя вивченню спадщини В.Мейєрхольда. Незважаючи на фінансові труднощі, які тривалий час мала родина Глузських, їх дім завжди був повний гостей. На кухні читали заборонених тоді Мандельштама, Булгакова, Гумільова, вели бесіди про мистецтво і долю вітчизни.

У 1999р. в автомобільній аварії загинув Євген Дворжецький – близький друг Глузського і його колега по сцені. Ця трагедія серйозно вразила здоров’я вже немолодого артиста, у нього почалися проблеми із серцем і судинами, нагадала про себе стара травма ноги, отримана ще в молодості. Але Михайло Андрійович продовжував зніматися в кіно і виходити на сцену театру, а свій останній спектакль зіграв за місяць до смерті.

У квітні 2001р. Михайло Глузський з дружиною побували в гостях у друзів в США, а в травні у нього різко піднялася температура під 40. Через тиждень, 13 травня, Михайло Глузський мав грати у спектаклі «Чайка» і вирішив, що вийде на сцену, бо до театру прийдуть глядачі, налаштовані на зустріч з ним. Режисер Й.Рейхельгауз намагався підшукати заміну Глузському, але актор наполіг, що виставу зіграє сам. Глядачі навіть не помітили, що Глузський важко хворий – у фіналі він разом з іншими вийшов на поклон, а через кілька годин опинився в реанімації. Тієї ж ночі Михайлу Андрійовичу ампутували ногу, потім у нього відмовили легені і його підключили до апарату штучної вентиляції. Два тижні він перебував у вкрай важкому стані, а під кінець місяця стан його покращився. Та покращення це було тимчасовим – 15 червня 2001 року актор помер від серцевого нападу.

Поховали Михайла Глузського в Москві на Ваганьковському цвинтарі. На похороні Катерина Павлівна пообіцяла дітям, що ще побуде з ними два роки і піде за коханим. Так і сталося: у 2003р. К.Перегудова померла, а у 2011р. не стало й старшого сина Андрія...