Сьогодні я полюю за дечим набагато ціннішим. Ірина Терех
До війни я колекціонувала чавунний посуд, спеції з усіх країн, парфуми та хороші вина.
Сьогодні я полюю за дечим набагато ціннішим, — а саме, моментами, що надихають мене жити далі. Іноді через злість, зціпивши зуби, іноді через задоволення, іноді — через натхнення. Якщо спитаєте, за чим я найбільше сумую — так це за натхненням щось створювати. Його складно віднайти, бо доводиться продиратися через тлінність, відчуття безглуздості, фатуму та раптової кінцевості всього.
Тож, якщо знаходиться бодай щось, що бадьорить та дозволяє винирнути з цього стану — воно займає спеціальне, дуже важливе місце в моїй колекції. Рендомний тікток, чиясь сторіс як людина не відкладає життя, діти вивчили щось нове німецькою, слова від подруги, щось у книзі, пісні, природі, дорозі сні — Я БЕРУ. І дуже, дуже сильно бережу. Тому що хуй тобі, русня, а не моє пригнічення.
Сили нам ще дуже знадобляться. Якщо вас надихає щось особливе — поділіться, будь ласка. Можливо, це надихне іще когось
