За негодою завжди сходить сонце.

Депресивний розлад затягнувся на 5 місяців, після втрати однієї з найважливіших частинок моєї душі. Терапевт каже, що я йду на поправку. Ще так місяців 6-7 і стане легше. Рік життя.

Вперше за 30 років я дізналася що таке горе, справжнє. Дякую Всесвіту, що вперше я лише в 30 це відчула. 

Як зрозуміти, що тебе попускає? Ти починаєш згадувати моменти і посміхатися. А не ловити панічну атаку і просити аби тебе притримали, бо коліна підкошуються.

Як зрозуміти, що основний період ти вже прожив? Опинитися на тому самому місці, де це трапилося і зібравшись силами, не проронити жодної сльози. А стояти. Самотужки. 

«І тільки пізнавши справжнє горе і втративши, ми розумієм наскільки були щасливі, але того не цінували.»

Люди - це настільки сильні істоти, що інколи самі того не розуміють. 

Подякуйте собі за кожен прожитий день і кожну посмішку в ньому.

Якщо вам важко - не соромтеся просити допомоги, бажано у спеціалістів, а не у куми свата.

Це окей бути у важкому стані. Ви нікому не винні завжди посміхатися.

За негодою завжди сходить сонце.

Юлія Сонячна