Колесникова Анна Сергеевна

https://www.itv.com/news/2022-02-01/from-it-worker-to-soldier-how-ukrainians-are-preparing-for-possible-invasion?fbclid=IwAR0iwBRcywEDpSLdoiEJUSEiIsEqDcvxbKHzvI1V1TGEaR1zq0QfYa57hlI

Як можна віднайти сенс? Ганна Колесникова

«А що ти робив під час Війни?» Ганна Колеснікова

Вже на другому тижні знайомства ми з тобою обговорювали яким має бути наше поховання. Ми не планували вмирати молодими , ми планували старість… 

Вибач мене, що я не виконала Твоє прохання стосовно поховання. Просто Твоїм батькам було важливо побачити Тебе в останнє і поховати традиційно…. Багато за що мене вибач. Я не була ідеальною дівчиною. Та і людина напевно так собі. Але для мене ти вівдграв неймовірну роль в житті. Ті 2,5 роки, що ми були разом були найкращими і найпродуктивнішими для мого розвитку як особистості . Ти завжди «топив» за те щоб я не втрачала індивідуальність і розвивалась. Ти робив мене сильною. Обіцяю такою і залишитись. 

Прийшов час увіковічити твої акаунти у соц мережах. Колись ми розмовляли про це, і це здавалось якоюсь дивиною. Але в такі часи ми живемо….

Вова, Борода, Стара школа, Ти зі мною подумки. Я хочу, щоб всі Тебе пам’ятали усміхненим, впевненим і щасливим. Ти ніколи не падав духом, казав що потерпіти лишилось трошки, Ти вірив в нашу Перемогу. Ти завжди вірив в себе. Ти завжди вірив в мене. 

Герої не вмирають! Героям слава! 

P.S. Сподіваюсь зустрінемось на небесах 

Камінгаут… Лишилось ще ооот столічки… сил

Хочу на дмб .. останні сили, що зрощувались зі злості, помсти, відплати, бажання справедливості, вони майже на нулі. Настає фаза притуплення - емоцій, процесів розумової діяльності, фізичних процесів відновлення організму… Замість - хронічне відчуття болей, незадоволення, втраченого життя, неможливості вплинути на несправедливість… і якщо чесно настає вже пофігізм… 

Хочу на місяць залягли у своїй квартирі в Києві, спати, годинами приймати ванну, дивитись нетфлікс, пити вино і тіскати своїх котиків… поки не накопиться сил почати все з початку. А потім їздити Європою і світом, і купатись в океані, робити фотосесії, ходити на масаж і займатись бжж, вернутись до роботи з менеджменту в IT сфері. 

Підсумку цим роздумам не буде. Просто пишу про почуття. 

Нікого не засуджую, хто зараз уклоняється від мобілізації. Заздрю тим, хто виїхав з країни і розвивається. З захопленням дивлюсь на тих, хто їбошить безупинно на фронті чи волонтерить, недивлячись на втому. 

Знаю що всі втомились. Ізоляція, постійні жахливі новини всередині своєї інформаційної бульбашки, великі людські втрати і загибель близьких людей… на фоні новин про безвідповідальність, крадіжки, корупцію і красиве життя інших українців … це дратує і демотивує ще більше за втому …

…хочеться скорішої перемоги і не затягувати конфлікт у АТО 2. Тоді як людей, які готові працювати на результат, лишилось мало. Більшість вже загинула. А величезна маса людей призвичаїлись і цитую «радіють кожному дню», «вчаться цінувати кожен день», бо «життя одне, в країні війна, і це життя може обірватись у будь-яку мить»… 

…не маю права засуджувати, сама б так жила, була б можливість. Та й навіть у тих обставинах що є і де я є, намагаюсь не скочуватись до суцільних «тягот і лішеній».  

Але просто, куди це нас приведе, якщо продовжиться тими ж темпами?… наскільки років затягнеться АТО2? наскільки ще вистачить й саму мене? Де акумулювати сили?